Втрачений скарб. Інший світ
- Автор: Гребнев Григорий Никитич
- Год: 1962
- Язык: украинский
- Год: «Молодь»
- Переводчик: Н. Тищенко
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Втрачений скарб. Інший світ». Краткое содержание книги:
…Існує легенда, що чотири століття тому Іван Грозний сховав у невідомому місці бібліотеку своєї бабусі — неоціненну книжкову скарбницю, вивезену з осадженого турками Константинополя. Визначні вчені і відчайдушні авантюристи не раз пробували знайти її, але безуспішно. В наші дні цією справою зайнявся міжнародний антикварний трест. Завдання розшукати зниклий скарб і викрасти його з Радянського Союзу дістали двоє: пройдисвіт Кортец і син білоемігранта князь Бєльський. Про їхні пригоди в нашій країні, про сміливість і винахідливість бригадмільця Вані Волошина та студентки Тасі, про цікаві знахідки в Новгородському музеї-монастирі розповідається в пригодницькій повісті «Втрачений скарб».
З науково-фантастичної повісті «Інший світ» читач дізнається, як напередодні першої світової війни петербурзькі геологи, що працювали на Далекому Сході, знайшли біля підніжжя вулкана, під шаром застиглої лави, дивне маленьке місто, накрите непроникним прозорим ковпаком. Де воно взялося в горах Корякського півострова?
Невтомні дослідники відповіли на це і на інші питання, пов’язані з цікавою знахідкою.
— «Скільки їх, куди жене їх!» — насмішкувато вигукнув Волошин. — Бєльські лежать тут поруч, у домовинах, їх потомок поліз у гробницю, не дочекавшись смерті, а ще один Бєльський, щоб доповнити їхню компанію, примчав спеціально з Америки.
— А що з князем-сторожем? — спитав Руднєв. — Чи подає він хоч ознаки життя?
— Мовчить. Не вмер часом від інфаркту? — нерішуче мовила Тася.
Хоч Платон Бєльський і був у змові з Джейком, їй все ж було шкода цього одинокого старика, якого кохала колись прекрасна жінка.
— Ну що ж, доведеться ламати двері, — вирішив Руднєв. — Між іншим, я забув передати вам, професоре, один цікавий експонат, знайдений під час обшуку в Джейка Бєльського. Чи не поясните ви нам, що це таке?
Він вийняв з кишені згорнутий у трубку пергамент, уже відомий читачеві.
Анишев побіг до слюсаря, а Стрілецький, оточений Тасею, Волошиним, Руднєвим і представниками сіверської міліції, почав уважно розглядати пергамент в лупу.
Через кілька хвилин вій випростався і обвів усіх здивованим, нерозуміючим поглядом.
— Дивовижно! Це титульна сторінка антології Агафія!
Він знову став розглядати пергамент.
— Але як він до них потрапив? — спитав Волошин.
— А хіба ви не пам’ятаєте, що нам розповідала бабуся на Ординці? — сказала Тася. — Згадайте, як чоловік Євгенії Бєльської хотів вирвати з рук своєї дружини візантійську книгу, але вирвав лише титульну сторінку.
— Це неймовірно! — пробурмотів Стрілецький. — Тут дарчий напис Івана Грозного і креслення… Це план тайника… Я не помилявся… Бібліотека Грозного десь тут…
— От бачите! — з докором дивлячись на Волошина, промовила Тася. — А ви, Ваню, не вірили, казали, що князь Платон божевільний, що він ніякого тайника не знайшов.
Тим часом двері в гробницю вже відчинили. Тася і професор кинулися туди, але Руднєв стримав їх.
— Спокійно, товариші! Ми шукаємо злочинця, і тут потрібна обережність… Поки що сюди увійду я і зі мною двоє міліціонерів.
Руднєв зайшов у капличку. За ним — міліціонери. Їм одразу ж довелося спуститися східцями. Просторе приміщення усипальні князів Бєльських скидалося на льох. На Руднєва війнуло холодом і сирістю, його обступила темрява. Майор понишпорив по стінах променем ліхтарика. В склепі нікого не було. «Що за чортовиння! Куди він міг подітися? — міркував Руднєв. — Невже тут є ще один вихід?..»
Майор, а з ним і міліціонери ретельно обслідували всі стіни, підлогу, стелю; вони оглядали, вистукували, але камінь і цегла скрізь відзивалися глухим звуком… Нарешті Руднєв звернув увагу на металеву надмогильну плиту, вмуровану прямо в підлогу.
Над плитою стояв масивний чавунний хрест, а на самій плиті опуклими старовинними літерами був зроблений довгий напис. У ньому повідомлялося, що під плитою спочиває прах трьох Бєльських, яких у різний час заслали в Сіверський монастир великий князь Василь, временщик при малолітньому царі Івані — Шуйський і сам Грозний.
Руднєв запросив до усипальні Анишева, Волошина, начальника міліції; Тася і Стрілецький увійшли без запрошення. Після коротенької консультації з директором Руднєв наказав міліціонерам озброїтися ломами і підняти надмогильну плиту. Але, всім на подив, підняти її не вдалося. Тільки випадково Волошин виявив, що хрест над чавунною плитою обертається. Повертаючи його в різні боки, пощастило підняти плиту. Під плитою були кам’яні сходи на десять сходинок. Руднєв і Волошин зійшли ними і потрапили до темного тунелю, облицьованого каменем. Тунель був звивистий і довгий. Руднєв і Волошин довго йшли в темряві, освітлюючи дорогу електричними ліхтариками. Нарешті попереду блимнуло світло, і вони знову побачили кам’яні сходи, а згодом почули голоси. Коли ж вони піднялися нагору, то опинилися… в тій самій гробниці, звідки почали свою підземну мандрівку.
— Що за диявол! — здивовано вигукнув Руднєв. — Ми повернулися туди ж, звідки і входили!
— Ваню! — Тася з тривогою і радістю кинулася до Волошина. — Ви цілий і неушкоджений? А я так боялася…
— Ну, що там?.. — нетерпляче спитав Стрілецький.
— Це лабіринт! — сказав Волошин. — Ми пройшли під землею близько кілометра по якомусь тунелю, а він нас привів туди ж, де ми ввійшли в нього.
— Е ні! Так не буде! — вигукнув Руднєв. — Волошин! Ходімо знову… Але тепер треба дивитись уважно. Там є якась лазівка вбік.
— Ходімте! — рішуче промовив Волошин і знову рушив до спуску в підземелля.
— Ваню! — гукнула його Тася. — Візьміть мене з собою… Я так боюся!..
— А якщо боїтеся, то чого ж вам спускатися в це чортове підземелля? З вами там усе може статися, — насмішкувато сказав Руднєв.