Пригоди. Подорожі. Фантастика - 91
- Автор: Шекли Роберт, Хендерсон Зенна
- Серия: ППФ (пригоди, подорожі, фантастика) #91
- Год: 1991
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- ISBN: 5-7720-0526
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Пригоди. Подорожі. Фантастика - 91». Краткое содержание книги:
— Дуже погані, — кинув Матвій Петрович, одсуваючи салатницю, — одинадцята година, а ми ще не знаємо, ні хто вбив, ні навіть — за що. Що ж стосується інформації про приватне життя, то вибачайте… Але повинен же я знати, хто саме напрошується на неофіційний контакт.
— То ви зрозуміли, що я…
— Вирахував. У результаті вийшло, що дзвінок був потрібен зовсім не для того, щоб попередити Вадима, хіба не так?
— Так. Я хотів, аби приїхали саме ви.
— От тобі й маєш, — сказав Матвій Петрович Вадиму, який, скривившись, длубався виделкою у тарілці із печенею з грибами. — Це ж відверте знущання. Над тобою. Як бачиш, йому Шеремет потрібен, а не якийсь там жовторотий.
— Поквитаємося, — в тон пообіцяв Вадим.
— Він начебто хлопець непоганий, — мовив Сагайда так, ніби Вадима й не було. — Однак тут таке закрутилося… Вузол у цій справі. А може — перехрестя. Вирішальне. Не маємо права схибити. До речі, в мене теж є “інформатори”. Так от, я дізнався, що у ваших справах “недоторканих” майже не було. А якщо й були, то виявлялося, що Шеремет цю справу не завершував: його терміново перекидали на щось інше. А притискав, до того ж лише стрілочників, інший авторитетний товариш… Приміром, Хижняк.
Шеремет на мить одірвався від печені й пильно подивився в очі Сагайді. Дуже пильно. Потім відсунув тарілку, глянув на годинник і звернувся до Вадима:
— Слухай, якраз крамничку відчинили. Якщо не важко, спитай, будь ласка, чи немає там імпортних лез.
Вони бачили, як, усім своїм виглядом виказуючи невдоволення, Вадим пройшов вуличкою, ненадовго зупинився біля рефрижератора, а тоді пірнув у сільмаг.
— Ви йому не довіряєте? — щиро здивувався Сагайда.
— Вірю на всі сто, — заспокоїв його Матвій Петрович. — Але не хочу, щоб він підступав до справи упереджено. Нехай сам робить висновки.
— Це вже ваші ігри. Головне, аби свій хлопець був. Але сам він не потягне. Нутром відчуваю, що “крупняк” зачепили. Тому ваша голова, авторитет і зв’язки мені будуть дуже потрібні. Я хочу, щоб у нас було не лише офіційне співообітництво. Ситуація така, що…
— А я, — перебив його Шеремет, — чому я повинен цього хотіти?
Запитання вочевидь спантеличило Сагайду: кілька секунд він розгублено кліпав очима, а тоді промовив твердо:
— Невже в інший бік перебудувалися? У нас з вами один шлях. А поодинці буде важче. Ви ж знаєте, що між моїм і вашим начальством — чимала тріщина…
— На жаль, це так, — Матвій Петрович витер губи серветкою. — Хоча я гадав, що це не загальновідомо. Втім, я завжди недооцінював периферійні кадри.
Шеремет покликав тітку Явдоху, розрахувався за себе і Вадима. Сагайда теж віддав три карбованці, видобув з коробки цигарку і спитав:
— Які будуть вказівки?
Шеремет ще раз пильно глянув на майора і відповів, коли тітка Явдоха відійшла подалі:
— Для всіх — суто офіційні службові стосунки. А наодинці… В тебе надійний “дах”?
— Один ви вже знаєте.
— А ще щось? Щоб зовсім без свідків?
— Є одне екзотичне місце. Ви як до цивільної оборони ставитесь?
— А хіба вона ще діє?
— Мабуть. Принаймні приміщення має. Та не завжди займає. — Сагайда дав Матвію Петровичу ключ. — Це неподалік готелю, в центрі. Пушкіна, 26. Курси ЦО. Там є таємний вихід. Тільки будьте обережні: з “дахом” усе гаразд, а от підлога ненадійна.
Шеремет озирнувся, чи ніхто не бачить, і сховав ключ до кишені.
І сумно посміхнувся.
Знав, що так треба. Що всі обставини зараз ускладнилися і потрібне максимальне напруження сил та уваги. Що точиться справжня боротьба, в якій попервах — передусім через небажання визнавати очевидне — організованій злочинності дали велику фору. І все ж — ох, як нелегко усвідомлювалася необхідність жити за законами воєнного часу. Тож чи варто дивуватися, що спочатку поховали чимало товаришів, однодумців, соратників, а вже потім, скрегочучи зубами, визнали існування нашої, вітчизняної мафії? Чи варто дивуватися, що так багато співробітників загинули духовно, втратили не життя, а професійну честь і гідність ще до того, як була оголошена боротьба з мафією?..
— А зв’язок? — спитав Шеремет.
— На жаль, тільки телефонний, — зітхнув Сагайда і простягнув папірець з номерами: — Це робочий. Це радіотелефон у машині. Третій — курси ДО. Четвертий — . Тетяна. І домовимося: місце зустрічі називати умовно. Скажімо, “зустрічаємося у третьому”. Або: “Приїду до четвертого”. І час: зсунутий на півгодини. Домовляємося на п’яту, а зустрічаємося о пів на п’яту. Гаразд?