Пригоди. Подорожі. Фантастика - 91
- Автор: Шекли Роберт, Хендерсон Зенна
- Серия: ППФ (пригоди, подорожі, фантастика) #91
- Год: 1991
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- ISBN: 5-7720-0526
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Пригоди. Подорожі. Фантастика - 91». Краткое содержание книги:
До речі, рекетири фурнітурників не просто не чіпали, а навіть прикривали й не здирали з них “данину”. В кожному разі, це робилося не на ринку.
На перших порах розслідування просувалося чудово. Передусім далася взнаки ретельна підготовка початку; спрацювало й те, що зовсім недавно загримів Лісовий, а його зами тремтіли і рішуче відбрикувалися од перших узенських “піклувальників”. Сам же Матвій Петрович не прислухався до двох вельми поважних телефонних дзвінків, не став “струнко” і не кинувся виконувати “побажання”; натомість сказав абонентам, що зараз у прокуратурі працює комісія з Москви (чистісінька правда), розслідування взято під особливий контроль (перебільшення, але практично його неможливо перевірити), тож найкраще, що можна тепер зробити, — проводити це розслідування показово.
Добре було й те, що рекетирів взяли на гарячому, ізолювали надійно, допити вели професійно. Вибиті з рівноваги громили й ділки, які досі були впевнені у своїй безкарності, розгубилися й вибовкали зайве…
Потім була пауза, і знову успіх — накрили “чорну” фурнітурну фабричку. І хоч опір міських та обласних владарів помітно посилився, стало зрозуміло, що пожежу вже не загасити. Не ті часи.
Здавалося, що всі злочинні нитки тримає в своїх чіпких лаписьках Жора Деркач. Здавалося, що виявили узенський вузол саме на тій стадії, коли мафія тільки починала формуватися. Здавалося…
А тепер усе враз переплуталося, стало з ніг на голову, щось втратило значення, а щось інше — чи не те, про що мовчить Вадим? — значення набуло…
2
Траса, як і всі південні шляхи улітку, перевантажена машинами. Закіптюжені громаддя тягачів, сріблясті бруски рефрижераторів, різнобарвні краплинки легкових автомобілів — суцільна стрічка на добрий десяток кілометрів. Вадим за найменшої можливості йшов на обгін, та вигравав зовсім небагато. Матвій Петрович його не чіпав: нехай адреналінчик розжене. А сам подумки вкотре “розкладав” вранішню розмову з Сагайдою. Факт його дзвінка — то була несподіванка чи не більша, аніж, власне, зміст повідомлення…
Навіщо Сагайда дзвонив? Показав, що йому відомі плани обласної прокуратури? Несерйозно. Продемонстрував, що, незважаючи на усунення Лісового, зв’язки поновлено, а слідчий відділ “під ковпаком”? Але навіщо така демонстрація? Елементарна тактика боротьби: використовувати розвіддані, однак у жодному разі не засвічувати свої канали, не показувати свою обізнаність. Сагайда ж зовсім не дурень. Один з кращих у своєму відомстві. Деркач, до речі, теж був не дурень. Кмітливий і достатньо гнучкий — але безнадійно зіпсований атмосферою вседозволеності. А Сагайда — “шахіст”, на три ходи наперед дивиться. Щоправда, трохи схильний до авантюр, однак аж ніяк не панікер. Отже, ранковий дзвінок — це жест. Як пишуть у газетах, жест доброї волі. Заклик до відповідної реакції. До відвертості. І якщо це так, то жест дуже вчасний. Коли вже почалася стрілянина, то потрібно чітко розрізняти, де свої. Без опори в Узені не обійтися — але ж і Сагайді потрібна опора. І якщо Сагайда насправді з ним по один бік барикади, то разом вони проб’ються.
…Вадим знову пішов на обгін, та одразу ж і пригальмував, повернувся на своє місце в колоні й стиха вилаявся. Шеремет скоса зиркнув на нього: нервує хлопець. Нервує більше, аніж того слід було чекати в подібній ситуації. Отже, йому відомо щось таке, чого не знає він, Шеремет…
— Мабуть, свої застрелили, — буркнув Матвій Петрович.
— А хто ж іще? — охоче відгукнувся Вадим. — Знати б тільки, які саме “свої”!
— Ти ж допитував Деркача, — не то спитав, не то констатував Шеремет, — невже ніяких натяків не було? Прокрути-но в пам’яті ще раз. Може, щось казав, згадував…