Пригоди. Подорожі. Фантастика - 91

На тому все й ущухло, гучних скарг із Узені більше не надходило, і досить швидко прізвище “страждальця” перестали згадувати в органах. Та ось, уже за нових часів, на обрії замаячіла постать тренера з боротьби Узенської ДЮСШ Георгія Деркача. Фігурувала вона в справах, дуже далеких від спорту. З’ясувалося, що Жора на популярному узенському ринку принаймні тричі брав досить активну участь у перевихованні кооператорів та індивідуалів, які забарилися зі сплатою додаткового податку, аж ніяк не передбаченого ні місцевою Радою, ні навіть Мінфіном, проте далеко не бездоганного з точки зору кримінального законодавства.

Вадим, якого у зв’язку із змінами в місцевому керівництві відрядили на два тижні до Узені, перший помітив, що Деркач не просто бере участь, а керує; помітив він і те, що рекетом Деркачеві забави не обмежуються.

Справжня професійна розкрутка вимагала звернення до минулого — там напевне є перші вузлики, перші ланцюжки. Однак майор Сагайда, якого щойно призначили в Узенський райвідділ (вважалося, що то — пониження у зв’язку з сімейними негараздами), тільки руками розводив: понад десять справ з архіву зникли, ще в десяти виявили видерті сторінки, порушення нумерації тощо. Та чи варто дивуватись? Адже далеко не всі факти й документи потрібні не лише конкретним Жорам, а й міліції як такій, як породженню свого часу.

…Деркача Вадим розкручував особливо старанно — і намагався не залучати до цього міліцію. Тим більше що в Узенській прокуратурі служив його ровесник і однокурсник Денис Комаров, хлопець надійний та беручкий до роботи.

На очі Вадимові Деркач потрапив чи не в перший день. Саме Жора очолював трьох здорованів, які під час Вадимового таємного стеження налякали, обібрали і образили молоденьку кравчиню. Дівчина привезла на ринок з десяток гарненьких платтячок, швидко й недорого їх продала і, здається, просто не сприйняла всерйоз вимогу рекетирів. Тоді здоровані затягли її в порожній павільйон, брутально обмацали, забрали гроші і пообіцяли наступного разу влаштувати “групняк”, якщо здумає й надалі капризувати.

Багато що в Узені лежало на поверхні. Досить було кілька годин покрутитися на ринку, аби свіжим оком помітити чимало цікавого. Бачив Вадим, як покірно сплачують “податок” бабусі, що торгували самогоном в закатаних літрових банках із свіжими наклейками “Сік березово-яблучний”, як мовчки відраховують гроші “наперсточники”; як знімають клієнтів і обслуговують їх у павільйончику “Взуття” повії. А коли придивився ще уважніше, то зрозумів, що фурнітура в індивідуалів не дуже відповідає звичним уявленням про кустарні вироби. Принаймні ще не надходила інформація про широкий продаж в особисте користування термопласт-автоматів чи, скажімо, гальванічних ванн та устаткування для вакуумного напилення. А вже про те, що у плановій продукції не лише узенської фабрики, але й підприємств трьох найближчих областей не було таких заклепок, застібок, пряжок, ґудзиків, фіксаторів та інших “хіпацьких” прикрас, знав не лише фахівець Вадим, а й багато більш-менш розумних людей.