Пригоди. Подорожі. Фантастика - 91
- Автор: Шекли Роберт, Хендерсон Зенна
- Серия: ППФ (пригоди, подорожі, фантастика) #91
- Год: 1991
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- ISBN: 5-7720-0526
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Пригоди. Подорожі. Фантастика - 91». Краткое содержание книги:
Вадим теж вийшов з машини, швидко обмацав усе довкола чіпкими очима, якось по-котячому прослизнув повз Катрусині ніжки і вибіг на веранду.
Та очікуваного опудала там не було. За столиком сидів єдиний відвідувач: майор міліції, начальник Узенського райвідділу Микола Сагайда.
3
— Ми теж поснідаємо, — вирішив Матвій Петрович, потиснувши руку Сагайді.
Потім глянув уважніше на візок, де стояло Миколине замовлення, і додав:
— Заодно й пообідаємо. Бо коли-то ще доведеться…
У Вадима апетит був нікудишній. Можливо, тому, що розповідав Сагайда про речі, які не дуже поєднувалися з ідилічним сніданком на веранді.
Отже, близько третьої ночі. Провулок Травнений. Освітлення там немає. Глухі паркани. З десяток будиночків у глибині садиб. Трьох мешканців розбудили постріли. Два постріли. Ще троє місцевих запевняють, що спали й нічого не чули. Може, правда, а може, просто не хочуть мати справу з міліцією. Одним пострілом був смертельно поранений Георгій Деркач, другим — убита його дружина, Клавдія. Викладачка. Обидва постріли впритул. Жінку поцілили в потилицю. Класичний каральний постріл. Миттєва смерть. Георгія — під ліву лопатку, пропалені і піджак, і сорочка. Після пострілу Деркач пробіг кроків тридцять і впав мертвий. Сильна внутрішня кровотеча і больовий шок.
Подружжя поверталося з випускного вечора доньки. О другій годині од школи від’їхав автобус — дітей повезли на три дні до турбази. Додому Деркачі вирушили разом з іншими батьками, потім ішли самі. Через Травневий провулок їм було ближче додому. Тіла знайшли на початку четвертої. Пенсіонер Ващенко, якого розбудили постріли, зателефонував до міліції. Майже всі сліди змив дощ. Спробували використати собаку — нічого не вийшло…
Окрім того, Сагайда визнав за необхідне оглянути дім Деркача. Прибули туди о шостій двадцять ранку (доки отримали санкцію, доки її оформили…), а там уже хтось до них побував. Усе перевернуто догори дном, речі з шаф повикидані, килими зі стін зірвані… Замок на вхідних дверях не зламаний, а чим відмикали — поки що невідомо. Експерт працює, але… Одне слово, схоже на пограбування, однак жодних слідів не виявили…
Вадим слухав Сагайду й згадував, як тиждень тому сидів віч-на-віч з екс-капітаном, і Деркач йому казав, притишивши голос:
— Слухай, мені здається, ти розумний хлопець. Тож і мене дитиною не вважай. Дізнається хто. про ці мої слова — мені капець. Чи є у тебе щось, окрім відеозапису, мені начхати…
— А ви за мене не хвилюйтеся.
— Я за себе хвилююся. Їй-богу, мені зараз краще за все сісти, у зоні сховатися. От тільки за дітей боюсь. У тебе своїх немає?
— Не одружений. Втім, до вашої справи це…
— А в мене двійко. І старша — дівчина. Метикуєш?
— Вам погрожують? Хто?
— Не знаю точно. А от вони — все про мене знають. Все. Що в мене міцні та надійні хлопці є — теж…
— І що їм було потрібно від вас?
— Щоб працював на них. Місто маленьке, мене тут кожен собака знає… Мене бояться. До того ж і в міліції приятелі лишилися, а це, сам розумієш, надійне прикриття.
— Ви хочете сказати, що рекет — це за завданням.
— Саме так.
— Хто ж давав завдання?
— Телефон…
Георгій помовчав, розминаючи незапалену цигарку, нарешті мовив:
— Можливо, згодом розкажу… Коли перевірю. Є тут у мене деякі комутаторні міркування.
Не вірилось, ой не вірилось тоді Вадиму в його щирість; а Деркач запалив цигарку, помовчав ще трохи і додав:
— І тебе — теж перевірю.
Ні, не додавали апетиту ці спогади, його так і тягло роздерти на собі сорочку, посипати голову попелом і заволати: “Це я винен, я! Не повірив, не послухав…” — і ринутися покутувати свою провину, спрямувавши праведний гнів на…
А ось на кого — Вадим ніяк не міг вирішити. Не вираховувалось… Хоча б упевненість була. Хай здогадна, приблизна, але впевненість. Та не було впевненості. Як не було її, очевидно, і в Шеремета. Бо чого це він раптом так різко й навіть аж сердито спитав у Сагайди:
— Звідки ви мені телефонували?
— З дому, — не задумуючись, відповів Микола, — а що?
— З’єднання автоматичне?
— Звичайно. — Дім — ваш?
— Не зовсім… Але ніхто сторонній…
— Ви впевнені?
— Так… А чому ви не питаєте, що за дім?
Шеремет усміхнувся:
— Очевидно, Стеценко Тетяни Михайлівни, рік народження 59-й, розлучена, викладач Узенської ДМШ № 1.
Сагайда трохи почервонів і з викликом промовив:
— У вас непогані інформатори.