Український патріот з династії Габсбургів
- Автор: Терещенко Юрій, Осташко Тетяна
- Год: 2011
- Язык: украинский
- Год: Темпора
- ISBN: 978-617-569-058-1
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «Український патріот з династії Габсбургів». Краткое содержание книги:
Листування В. Габсбурга з К. Гужковським, М. Васильком, Є. Чикаленком, митрополитом А. Шептицьким та іншими українськими громадсько-політичними діячами проливає світло на маловідомі сторінки суспільно-політичного життя в Україні доби Першої світової війни та українських національно-визвольних змагань 1914–1921 рр. У книзі вміщено багатий ілюстративний матеріал.
Видання друге, доповнене.
На Є. Чикаленка не могла не вплинути щирість і глибоке патріотичне вмотивування необхідності розпочатих В. Габсбургом дій. «По довгих боротьбах душевних, — писав ерцгерцог Є. Чикаленку 16 липня 1921 р., — я рішився почати активну акцію, щоб видвинути українські справи з мертвої точки. Охочу це не зробив, однак для українського народу все дам що можу з цілого серця» (док. 77). В. Габсбург рішуче заявив при цьому, що не бажає для себе особисто нічого, вважає себе громадянином української держави, і саме це обумовлює його активну позицію.
Після кількох років своєї активної участі в українському русі він мав прикру можливість відчути на собі усі негативні морально-етичні прояви українського політикуму, нерозуміння останнім його політичної позиції, яке супроводжувалося необгрунтованими закидами у своєкорисливості, власних амбіціях тощо. Однак це не похитнуло його патріотичних почувань і не зупинило рішучих політичних кроків. «Коли наші емігранти думають, що я займаюся українською справою через особистих причин, то вони дуже помиляються, — пише В. Габсбург, — і я рішуче відкидаю такі провокації, які розсіїють мої вороги» (док. 77). Він прекрасно усвідомлював, що на шляху до реалізації задуманих дій найважливішим було домогтися політичної консолідації основних політичних угруповань роз’єднаної української еміграції. «Боюсь, що найтяжче буде договоритися з нашими Українцями і власне до тої праці я Вас дуже прохаю помогти нам», — звертається ерцгерцог у листі до свого респондента (док. 77).
Вибір В. Габсбурга був не випадковим. Політична незаангажованість Є. Чикаленка, його багаторічна і безкорислива діяльність на благо українських національних інтересів, високий авторитет в різних колах українства обумовили вибір В. Габсбурга. «Вам може смішно здається, що таки пишу до Вас, тім більше, що Вас мало знаю, — зазначає він, — однак запевняю Вас, що маю до Вас глибоке довір’я, бо в Ваші[й] особі бачу кристального чистого Українця і діяча, від якого Українці всіх течій тільки знають найкращого». Ерцгерцог пропонує Є. Чикаленку зустрітись у Відні та «обговорити все, щоб зложити спільний плян» (док. 77).
У наступному листі до Є. Чикаленка від 30 липня 1921 р. В. Габсбург у найбільш загальних рисах пояснює власну політичну позицію. Він не приховував свого «германофільства» і ненависті до Польщі. «Я тоже не скриваю, що я ярий ворог поляків і всі сили зложу до такої акції, яка б знищила Польщу, — пише ерцгерцог. — По моїй думці Україна не може існувати, доки Польща не знищена» (док. 78). При цьому він не виключав, що самостійна і суверенна Україна як незалежна держава може укласти військову й економічну спілку з небільшовицькою Росією, яка розглядалася як гарантія «дружнього союзу з Германією і одинока гарантія проти імперіалізму Польщі, які[й] все сягає далеко на схід». Союзницькі зносини з Німеччиною і Росією розглядалися В. Габсбургом як тактичні кроки на шляху до досягнення головної мети — утвердження української державності. «Підчеркую все самостійність України, — пише ерцгерцог, — бо це для мене одинокий прапор, котрі [й] я буду все високо держати» (док. 78).
Зрештою в серпні 1921 р. контакти Є. Чикаленка та В. Габсбурга набувають цілком практичного політичного спрямування. 10 серпня 1921 р. між ними відбулася зустріч у Відні, яка проливає додаткове світло на перші кроки «акції» В. Вишиваного. Згідно записів у щоденнику Є. Чикаленка, ерцгерцог розповів, що німецькі чинники запропонували йому «військові сили, в числі не менче 30 тис. чоловік, які будуть і гвардією і інструкторами для української армії, та потрібні для організації гроші». Після довгих обмірковувань В. Габсбург погодився стати на чолі «всієї акції і як голова організації “Вільного козацтва” заключив тайні договори з військовими та комерційними колами Німеччини, при участі Баварського і Пруського урядів і з мовчазною згодою “Всегерманського правительства”» 206. Водночас був укладений договір з російськими монархістами на чолі з М. Марковим на умовах визнання суверенності української держави. Було дозволено набирати вояків-українців зі складу врангелівської армії на Балканах, за умови, що Україна увійде в тісний військовий та економічний союз з Росією, у разі згоди на це «Конституант» обох держав, проти чого В. Габсбург не повинен виступати. Водночас В. Вишиваний засвідчив про свої спроби знайти порозуміння з «тарнівським центром» і С. Петлюрою і намір координувати свої дії з П. Скоропадським.