Соло бунтівного полковника. Вершина

9

Віктор Яруга, прочитавши перший документ у справі на Пацька й побачивши ім’я виконавця, оживився. Теодор Йосипович Середа, чистокровний українець з незвичним для сучасної України екзотичним ім’ям, аж надто відомий на теренах колишнього СРСР. Його знав кожний оперативний працівник, чия спеціалізація — боротьба з тероризмом. Тим більше ця цікава особистість для Яруги — як Фелікс Дзержинський для багатьох поколінь радянських чекістів. Тобто символ відданості справі, чесності й порядності. І хоч про чесноти Фелікса Едмундовича зараз думки дещо змінилися, Теодор Йосипович залишався для колег усього СНД прикладом для наслідування.

Коли Комітет державної безпеки СРСР розділився на відповідні органи безпеки окремих держав, що здобули незалежність після розпаду Союзу, єдина структура, яка ще тривалий час зберігала робочі зв’язки, була саме структура колишнього КДБ. І що найголовніше, залишився оперативний зв’язок,

який давав змогу в будь-яку хвилину вирішувати ті чи інші нагальні проблеми. Зателефонувати з Києва в Челябінськ можна було так само легко, як почути в слухавці голос тещі з сусідніх Броварів.

— Алло, — Яруга чекав, поки десь там щось поклацає, порипить і з’єднається. — Алло, — ще раз повторив, але на другому кінці ніхто не відповів.

Нарешті прозвучав якийсь додатковий зумер, і почулося чоловіче «Алло».

— Я б хотів поспілкуватися з полковником Середою, — сказав Яруга.

— Саме він вас слухає.

— Здрастуйте, Теодоре Йосиповичу! — Яруга сам не чекав, що промовить ці слова радісно й навіть із піднесенням. — Потурбував вас із незалежної України Віктор Яруга. Колись разом воювали по один бік барикад.

— Здрастуй, Вікторе! Пам’ятаю-пам’ятаю. Надіюсь, ти зателефонував не для того, щоб оголосити нам війну? Бо, зважаючи на те, що у вас там відбувається, всього можна чекати.

Не сподобалися ці слова Ярузі, але він підготувався до розмови заздалегідь і переконав себе, що хоч би які слова говорив співробітник російської спецслужби — усе треба сприймати спокійно. Тим більше, що й інтонація Середи була дружньою.

— Навпаки, хочу запропонувати угоду про спільні бойові дії проти загального запеклого й підступного ворога.

— Проти американців?

— Та ні, Бог з вами! Хай живуть. Я хочу уточнити деякі деталі щодо надісланого вами листа. Йдеться про нашого земляка Пацька. У документах, що надійшли від вас, — мінімум інформації. Можете щось додати про підозрюваного й про сам інцидент на заводі?

— Скажу тобі, я сумніваюсь у тому, що цей Пацько якийсь там терорист. Але те, що машинку він придумав не слабеньку, можу гарантувати. Давненько я таких саморобок не зустрічав. А я їх, ти ж знаєш, перебачив на своєму шляху немало.