Соло бунтівного полковника. Вершина
- Автор: Сахно Анатолій Іванович
- Год: 2014
- Язык: украинский
- Год: Видавництво «Ярославів Вал»
- ISBN: 978-617-605-043-8
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Соло бунтівного полковника. Вершина». Краткое содержание книги:
Тут є все: вічні загадки життя, смертельні ризики і безглуздя смерті, благородство ідеалістів та інфекція цинізму; тут є карколомні сюжетні ходи, гостра інтрига.
Це роман-смерч. З роману б’є несамовита енергія зла й підлості, він перейнятий катастрофальними передчуттями. Але в ньому й тонко жебонить надія, що людина вистоїть проти всіх нелюдських спокус і випробувань, якщо…
— Спасибі, старий. Я б із задоволенням. Але маю стільки справ, що ніколи вгору глянути.
— А чого туди дивитися? Треба дивитися під ноги. Ну, то кажи вже, що треба? — розчаровано промовив Олександр Михайлович.
— Згідно з резолюцією керівництва доручи знайти в архіві справу на репресованого Полікарпа Йосиповича Грушка.
І чим швидше, тим краще.
— А, пам’ятаю цю справу. З проханням ознайомитися з нею кілька разів до нас звертався його син Дмитро. Донині, наскільки мені відомо, жодного разу його прохання не задовольняли. Що, знову він?
— Та ні, тепер онука репресованого, перший заступник міністра фінансів Валентина Ромниченко. Чув про таку?
— А хто ж про неї не чув? Крута баба, розумна. Думаю, у неї є майбутнє. Якщо не скурвиться або не сплетуть їй лапті. У нас до непересічних людей ставлення стандартне: якщо не приручити, то вгробити. — Житник був досвідченим служакою, багато років керував контррозвідкою ще за КДБ, а потім, коли списали на пенсію, дозволили ще попрацювати начальником архіву. Зараз він нічого та нікого не боявся і своє негативне ставлення до нинішніх порядків у Службі й до подій у державі висловлював вельми відверто.
— Твоя правда. Я теж спостерігаю за нею, тільки мені здається, що приручити її навряд чи комусь удасться. А ось знищити… Треба й нам щось робити, щоб таких, як Ромниченко, якось захищати. — Богдан Данилович не став далі розвивати думку, хоч саме про Ромниченко він міг розповісти дещо більше. — То як, Олександре Михайловичу, я чекаю?
— Гаразд, Богдане, зараз сам занесу або когось пришлю зі справою.
— Дякую. Але запрошення на чарку залишається в силі?
— А щоб ти й не сумнівався…
9
Віктор Яруга, прочитавши перший документ у справі на Пацька й побачивши ім’я виконавця, оживився. Теодор Йосипович Середа, чистокровний українець з незвичним для сучасної України екзотичним ім’ям, аж надто відомий на теренах колишнього СРСР. Його знав кожний оперативний працівник, чия спеціалізація — боротьба з тероризмом. Тим більше ця цікава особистість для Яруги — як Фелікс Дзержинський для багатьох поколінь радянських чекістів. Тобто символ відданості справі, чесності й порядності. І хоч про чесноти Фелікса Едмундовича зараз думки дещо змінилися, Теодор Йосипович залишався для колег усього СНД прикладом для наслідування.
Коли Комітет державної безпеки СРСР розділився на відповідні органи безпеки окремих держав, що здобули незалежність після розпаду Союзу, єдина структура, яка ще тривалий час зберігала робочі зв’язки, була саме структура колишнього КДБ. І що найголовніше, залишився оперативний зв’язок,
який давав змогу в будь-яку хвилину вирішувати ті чи інші нагальні проблеми. Зателефонувати з Києва в Челябінськ можна було так само легко, як почути в слухавці голос тещі з сусідніх Броварів.
— Алло, — Яруга чекав, поки десь там щось поклацає, порипить і з’єднається. — Алло, — ще раз повторив, але на другому кінці ніхто не відповів.
Нарешті прозвучав якийсь додатковий зумер, і почулося чоловіче «Алло».
— Я б хотів поспілкуватися з полковником Середою, — сказав Яруга.
— Саме він вас слухає.
— Здрастуйте, Теодоре Йосиповичу! — Яруга сам не чекав, що промовить ці слова радісно й навіть із піднесенням. — Потурбував вас із незалежної України Віктор Яруга. Колись разом воювали по один бік барикад.
— Здрастуй, Вікторе! Пам’ятаю-пам’ятаю. Надіюсь, ти зателефонував не для того, щоб оголосити нам війну? Бо, зважаючи на те, що у вас там відбувається, всього можна чекати.
Не сподобалися ці слова Ярузі, але він підготувався до розмови заздалегідь і переконав себе, що хоч би які слова говорив співробітник російської спецслужби — усе треба сприймати спокійно. Тим більше, що й інтонація Середи була дружньою.
— Навпаки, хочу запропонувати угоду про спільні бойові дії проти загального запеклого й підступного ворога.
— Проти американців?
— Та ні, Бог з вами! Хай живуть. Я хочу уточнити деякі деталі щодо надісланого вами листа. Йдеться про нашого земляка Пацька. У документах, що надійшли від вас, — мінімум інформації. Можете щось додати про підозрюваного й про сам інцидент на заводі?
— Скажу тобі, я сумніваюсь у тому, що цей Пацько якийсь там терорист. Але те, що машинку він придумав не слабеньку, можу гарантувати. Давненько я таких саморобок не зустрічав. А я їх, ти ж знаєш, перебачив на своєму шляху немало.