Двоє під однією парасолькою

“Міна!” — з жахом подумав Вадим.

І тут же обірвав себе: ти що, лопухів об’ївся? Звідки у вісімдесятих роках у підмосковному дачному селищі взятися міні? І все ж упирався: Вони змайстрували. Дістали тол, динаміт, напалм, атомну боєголовку — що іще? — замінували ділянку, поки Костянтин час тягнув, а Зінаїда на “атасі” стояла. Завели кінець до автоматичного детонатора.

Пригадалися бачені по телевізору фільми про партизанів: ворожий ешелон мчить по рейках, рука мінера лежить на рукоятці детонатора, секундна стрілка біжить по циферблату на зап’ястку командира.

Дурниця яка! Ну всунули в землю трубку з картона. Ну дротину натягли. Камуфляж, ясна річ! Хочуть його на “слабко” взяти. Не дочекаються!

А до речі, куди все-таки веде дротина?..

Можна подивитися. Так, з чистої цікавості. Не хапатися ж за трубу: Вони, напевне, щось заклали. Не тол, звичайно, а наприклад, це… Ну це… Як його?..

Фантазії у Вадима не вистачило, зате обережності — досхочу. Підняв сукувату суху палицю, яка невідомо звідки взялася, розсунув нею лопухове листя, побачив мідну ниточку, що бігла до паркана. Так і йшов, з кожним кроком остерігаючись, ворушачи палицею лопухи, щиро сподіваючись, що ніхто його не бачить. Тобто ніхто з нормальних людей, жителів селища. А Вони, зрозуміло, спостерігають, сумніву немає. Ну й дідько з ними, нехай тішаться. Тільки не принесе він їм радості, буде пильним, як звір.

Дротина підповзла до паркана, і Вадим, дещо заспокоєний, уже збирався повернути назад (за огорожею лежала чужа ділянка, не виключено — ворожа територія), коли наступним кроком він раптом не відчув під ногою опори, хитнувся назад, намагаючись утримати рівновагу, але пізно: інерція руху неухильно несла його в Невідомість, і, провалюючись кудись униз, у провалля, в пекло, він устиг подумати: кінець.

Пекло, втім, виявилося недалеким: не більше ніж метр у глибину (далі Вони не рили — не встигли чи не хотіли), але по вінця заповнене крижаною криничною водою. Плюхнувшись туди з розмаху, піднявши фонтан бризок, розлютований Вадим тут же почув — здатен ще був! — гучний удар, і в голубе передвечірньо тьмяне небо, що здавалося з ями з водою неймовірно високим, злетіла — звідкілясь поруч! — вогненно-червона ракета, потягши за собою сірий димний хвіст. Вона досягла найвищої точки, на мить зависла і, згасаючи, неохоче пішла вниз. Потім геть зникла. Падаючи в яму, Вадим обірвав-таки дротину, зв’язану з ракетою-хлопавкою — тією самою картонною трубою на викошеній лисинці,— і законний салют відзначив військовий успіх ворога.

Лаючись на всі заставки, Вадим виліз із ями: добре, що в плавках був. Вони, мабуть, чекали, що він у повному параді у пастку влучить. Уже не дуже обережно він пішов, давлячи лопухи. Біля лисинки затримався: так і є, картонної трубки і сліду не було. Технічно обдаровані “квіти життя” начинили її сумішшю для фейєрверка, яку, як ще із школи пам’ятав Вадим, скласти нескладно, про це у багатьох популярних брошурах пишеться. В тому числі і в журналі “Наука и жизнь”. Цікаво, коли Вони яму викопали?.. Поява Зінаїди та її пошуки вертольота — провокація. Яму викопано раніше, можливо, вночі, а Вони прикинули точно із врахуванням психологічного моменту: Вадим весь у підозрах, пов’яже Зінаїду з Ними, піде цікавитися: що це вона за будинком робила? Не помилилися, психологи…