Нічний черговий
- Автор: Шоу Ирвин
- Год: 1979
- Язык: украинский
- Год: Видавничий дом "Всесвіт"
- Переводчик: Леся Валентиновна Маланчук
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Нічний черговий». Краткое содержание книги:
Він був нічним портье. Маленькою людинкою, яка не сподівався на зміни до кращого. Але таємна загибель одного з постояльців готелю відкрила для нього двері в інше життя, яскраве, шикарне, деколи авантюрне та небезпечне, але завжди стрімке та захоплююче.
О першій я приїхав на таксі до «Паласу». З хворобливою посмішкою прийняв співчуття чергового по готелю і з виразом страждання на обличчі рушив у бар.
Флора Слоун сиділа у кутку біля вікна, перед нею у відерці з льодом стояла невідкоркована пляшка шампанського. Вона була у штанях, що тісно обтягували стегна, і светрі, який підкреслював усі принади її, треба визнати, справді гарних грудей. Леопардова шубка валялася поруч на стільці, а від її парфумів бар нагадував квітковий магазин, де продають рослини з екзотичних країв.
Побачивши мене на милицях, вона роззявила рота.
— О...— Це було все, що вона спромоглася вимовити.
— Дарма,— мужньо відповів я.— Там тільки невелика тріщина. Через шість тижнів я буду на ногах. В усякому разі, лікарі так кажуть.
Я опустився на стілець із звуком, що його чутливе вухо назвало б придушеним стогоном, і поклав поруч милиці.
— Що з вами сталося? — роздратовано спитала вона.
— Лижі не розчепилися.— Це була чистісінька правда. Адже я навіть не торкнувся лиж у той день. — Лижі схрестилися і не розчепилися.
— Неймовірно,— покрутила вона головою.— Адже досі ви жодного разу не впали.
— Мабуть, це наслідок неуважності,— мовив я на виправдання.— Я весь час думав про нашу зустріч...
— Мій бідолашненький.— її голос пом'якшав.— Що ж, принаймні вип'ємо наше шампанське,— і Флора подала знак бармену.
— Мені не можна пити,— застеріг я.— Лікар наголосив на цьому. Каже, це завадить одужанню.
— Скільки людей ламають ноги і спокійнісінько п'ють собі скільки хочуть,— заперечила вона. Ця жінка не любила, щоб її позбавляли шампанського.
— Можливо,— не став я загострювати розмову.— Але лікар сказав, що в мене крихкі кістки,— мовив я, скривившись від болю.
Вона злегка торкнулася моєї руки.
— Дуже болить?
— Болить,— зізнався я.— Морфій починає виходити.
— А ми зможемо хоча б пообідати разом?..— спитала вона.
— Не хочу розчаровувати вас, Флоро,— відповів я стримано,— але я якийсь очманілий. Мене хитає. Лікар сказав, що сьогодні мені краще полежати, поклавши ногу на подушки. Дуже вибачаюсь перед вами.
— Мушу вам сказати, що ви дуже невдало обрали день для свого каліцтва.— Вона погладила кашемір на грудях.— А я й одяглася спеціально для вас.
— Нещасливі випадки стаються тоді, коли їм велить доля,— мовив я філософськи.— А ви справді чудово виглядаєте.— Я підвівся на ноги. Вірніше, на ногу.— Думаю, мені краще піти нагору.
— Я піду з вами й допоможу вам влаштуватися зручніше,— зробила вона спробу встати.
Я зупинив її жестом.
— Якщо ви не заперечуєте, я краще побуду наодинці. Я завжди так чиню, коли зі мною щось негаразд. Ще з дитинства.— Мені справді не хотілося безпорадно лежати в ліжку у кімнаті, де буде Флора Слоун. — Краще випийте шампанського за нас обох, люба. Бармене! — гукнув я.— Запишіть, будь ласка, на мій рахунок.
— Можна мені відвідати вас пізніше? — спитала Флора.
— Щиро кажучи, я збирався заснути. Коли прокинусь, я подзвоню вам. Не тривожтеся так про мене, люба.
Я покинув її у барі, найпишнішу, найпрекраснішу квітку в саду, покинув разом з її зеленими штанями і светром, що звабливо облягав її стан.
Коли на рожевих шпилях найвіддаленіших вершин, які я міг бачити зі свого вікна, згасли останні промені сонця, двері кімнати нечутно прочинились і в них показалася голова Флори Слоун. Я лежав у ліжку, втупивши погляд у стелю, і жодна думка не бентежила мене в ту мить.
— Я не буду вам заважати,— попередила Флора.— Тільки спитаю, чи не потрібно вам чого? — Я майже не бачив її у темряві, але відчував її запах.— Як ви тут, любчику?
— Живий,— озвався я.— А ви як сюди потрапили? — Мій стан звільняв мене від необхідності бути галантним.
— Покоївка впустила. Я пояснила їй, у чому річ.— Вона підійшла до ліжка і жестом Флоренс Найтінгейл торкнулась мого чола.— У вас немає температури?
— Лікар сказав, що вночі може підскочити,— збрехав я.
— Ви добре провели цей час? — спитала Флора, вмощуючись на краю ліжка.
— Могло бути й краще.
Вона нахилилася, щоб поцілувати мене. Язик її, як завжди, був дуже активний. Я крутнувся, ніби мені нічим було дихати, і моя хвора нога (я вже звик до того, що вона хвора) впала на край ліжка. Я цілком природно застогнав. Флора підхопилася вся червона, уривчасто дихаючи.