Нічний черговий
- Автор: Шоу Ирвин
- Год: 1979
- Язык: украинский
- Год: Видавничий дом "Всесвіт"
- Переводчик: Леся Валентиновна Маланчук
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Нічний черговий». Краткое содержание книги:
Він був нічним портье. Маленькою людинкою, яка не сподівався на зміни до кращого. Але таємна загибель одного з постояльців готелю відкрила для нього двері в інше життя, яскраве, шикарне, деколи авантюрне та небезпечне, але завжди стрімке та захоплююче.
Я покидав Давос з його юрбами застуджених приїжджих, радий, що вибрався нарешті з царства снігу. Поїзд із Цюріха до Флоренції йшов через Мілан. Зупинившись у місті на день, я подивився намальовану на кам'яній стіні зруйнованої церкви «Тайну вечерю», яка сумно нагадувала людям про минуле. Вдивляючись у витвір Леонардо да Вінчі, я відчув, що в мене все-таки є шанс виплутатися з цієї комедії...
У старовинній галереї в центрі міста за мною ув'язався був якийсь смуглявий молодик у довгому плащі. Коли я зайшов у кафе під'їсти, він лишився чекати мене на вулиці. У Швейцарії я принаймні почував себе у безпеці, хоча й зазнавав часом певних незручностей; тепер я гарячково пригадував, що мені доводилося читати про зв'язки італійців з організованою злочинністю в Америці. Не знаючи, як повестися, я замовив ще кави і поволі випив її, але чоловік не зрушив з місця. Лишитися в кафе назавжди я не міг, тому, розрахувавшись, вийшов на вулицю і квапливо рушив геть.
Чоловік у довгому плащі перетнув дорогу, кинувся до мене і вчепився у мій лікоть. Одне око в нього було вставне, що надавало йому страхітливого вигляду, а рука моя ніби потрапила в сталеві лещата.
— Гей, босе,— сказав він, рушивши поруч.— Навіщо так поспішати?
— Запізнююсь на побачення,— кинув я, спробувавши вирватись. Але марно.
Він витяг з кишені другу руку, і я злякався, що зараз станеться щось страшне.
— Ви б не хотіли придбати коштовну дрібничку? — спитав він.— Дешево віддам.— Чоловік відпустив мій лікоть і простягнув щось, загорнуте в цигарковий папір.— Прекрасний подарунок для дами.— Він розгорнув папірець, і я побачив золотий ланцюжок.
— У мене немає дами,— відповів я, прискорюючи ходу.
— Цікава штучка,— благав чоловік.— В Америці ви віддали б за неї вдвічі, а то й утричі більше.
— Перепрошую,— сказав я й пішов геть.
Він зітхнув, загорнув ланцюжок у папірець і знову поклав його в кишеню.
Аж тепер я зрозумів, якою наївною була моя надія розчинитися серед європейців. Хоч би де я був, кожен, хто з якоїсь причини звертав на мене увагу, робив це тільки тому, що я — американець. Я надумав відпустити бороду.
Наступного дня, відчуваючи, що, певно, ніколи вже не повернусь у ці місця, я вирушив експресом у Венецію, де, як я і передбачав, о цій порі року було ще сумніше, ніж у Мілані. Імлисті канали, сумні сирени катерів, чорна вода і вкриті мохом, освітлені сірим зимовим сонцем береги Адріатики допомогли мені відновити почуття власної гідності і нагадали про веселощі спортивного Санкт-Моріца. Я з задоволенням прочитав, що Венеція поступово занурюється у море. Щоправда, я все-таки затримався у місті на деякий час, зупинившись у дешевому пансіонаті: походив по церквах і по маленьких барах на площі святого Марка, де пригощали легким світлим вином, що називалося soave, тобто ніжне, або делікатне. А ще я спостерігав за італійцями, і це заняття дарувало мені чимало втіхи. У бар «Гаррі» я не пішов зі страху зустріти там юрбу американців. Для мене зараз існував тільки один американець, але я не мав підстав думати, що зустріну його у Венеції.
Ця невеличка подорож добре подіяла на мене. Розладнані у Швейцарії нерви прийшли в норму. Увечері тринадцятого лютого я прибув у готель «Ексцельсіор» у Флоренції, певний, що зможу тримати себе в руках, коли настане вирішальний момент.
Після чудової вечері я прогулявся містом, постояв перед монументальною копією Давида Мікеланджело на П'яцца делла Сіньйорія, міркуючи про природу героїзму і засоби захисту від підлості. Флоренція, з її історією змов і кривавих помст, з її гвельфами і гібелінами, була прекрасним місцем для зустрічі з моїм ворогом.
Спав я, звичайно, погано і прокинувся задовго до того, як світанок зайнявся над розповенілою Арно під моїм вікном.
Ще до сніданку я розпитав покоївку про розклад літаків Лондон — Мілан і найзручніші поїзди з Мілана до Флоренції. За моїми розрахунками дама повинна була з'явитись о сімнадцятій тридцять п'ять.
На цей час я займу стратегічну позицію в холі готелю, щоб бачити кожну жінку, яка підійде до віконця адміністратора. І кожного чоловіка, трохи нижчого за мене, який буде з нею або підійде привітати її.
Цілий день я пив каву, але не взяв до рота нічого спиртного, навіть пива. І далі виконуючи роль туриста, пройшовся залами галереї Уффіці, але славетна виставка флорентійського мистецтва не справила на мене ніякого враження. Треба буде ще раз повернутися сюди.