Нічний черговий

— Між іншим,— додала вона.— Мені сьогодні не дуже й хочеться кататись. У мене є ідея. Ви підете на гірку, трохи там побудете, повернетесь о першій, і ми з вами пообідаємо десь у затишному куточку. Поїзд Білла відходить о дванадцятій сорок. Ми могли б чудово провести час...

— Грандіозна ідея,— погодився я.

— Почнемо пляшкою першокласного шампанського в барі,— розвивала вона свій задум,— а далі подивимось. Вас це приваблює?

— Геніально.

Флора подарувала мені одну із своїх значущих усмішок і повернулася до чоловіка. Я вийшов на морозяне повітря і відчув, що похмурий вираз назавжди примерзає до мого обличчя. Кататись я не збирався, навіть якби ніколи в житті більше не побачив лиж. І взагалі я пожалкував, що почув колись від Уейлсів про лижний клуб «Крісті». Це ж він спричинився до всіх тих подій, що тепер уперто штовхали місіс Слоун у ліжко до мене. З другого боку, я зрозумів, що якби прилетів звичайним літаком, і в мене вкрали валізу, я взагалі не знав би, де її шукати. А через Слоунів я все-таки познайомився з деякими своїми попутниками і встиг випробувати на них версію з переплутаними речами. Щоправда, це нічого мені не дало, але хтозна, можливо, на сусідній гірці або в черговому барі якесь необережне слово чи перехоплений подих наведуть мене на слід.

У голові мені майнула думка поїхати із Санкт-Моріца разом зі Слоуном, але що я робитиму в Цюріху? Однаково ж не зможу шпигувати за ним по всьому місту.

Згадавши про те, що на мене чекає чудовий вечір, який розпочнеться пляшкою першокласного шампанського (за мій рахунок), я застогнав. Молодик, що кульгав попереду на милицях, озирнувся і здивовано глянув на мене, його нога була у гіпсі. Що ж, кожен несе свій тягар.

Я відвернувся і втупив очі у вітрину якоїсь крамнички. На мене дивилося моє власне відображення: моложавий чоловік у дорогому спортивному костюмі, гість одного з найславетніших курортів світу. Мене можна було сфотографувати для реклами в розкішному туристському проспекті.

Я посміхнувся собі в думці. І тут мені прийшла в голову чудова ідея. Я рушив вулицею слідом за тим хлопцем на милицях. Трохи накульгуючи. Коли я його наздогнав, то кульгав уже досить помітно. Він поглянув на мене із співчуттям.

— Ви теж? — запитав.

— Розтягнув зв'язки,— пояснив я.

Коли я дійшов до маленької приватної лікарні, розташованої в центрі міста, я скидався на людину, що з розгону впала на середині гори.

З лікарні я вийшов через дві години, спираючись на милиці, ліва нога над коліном була закута у гіпс. Решту ранку я просидів у ресторані, ласуючи рогаликами з чорною кавою і читаючи вчорашню «Геральд трібюн».

Молодий лікар доволі скептично сприйняв звістку про те, що я зламав ногу.

— У мене там тонюсінька тріщина,— переконував я його.— Зі мною вже двічі таке було.

Після рентгену його скепсис тільки посилився, але, оскільки я наполягав, він знизав плечима і мовив:

— Зрештою, це ваша нога.

Швейцарія — така країна, де за гроші вам можуть лікувати що завгодно і як завгодно. Я чув про чоловіка, в якого палець був уражений грибком, але сам він підозрював, що то рак. Лікарі в Сполучених Штатах, Англії, Франції, Іспанії і Норвегії розраджували його, запевняли, що це невеличке інфекційне запалення, яке скоро мине, і приписували йому всілякі масті. І нарешті, у Швейцарії за великі гроші йому палець відрізали. Тепер він мирно і щасливо живе собі в Сан-Франціско, без того пальця.