Нічний черговий

Мої зусилля як детектива були принизливо марними. Кілька разів я знаходив причину постукати до Слоунів, сподіваючись, що мене запросять у номер і я зможу бодай похапцем оглянути кімнату, але кожного разу, незалежно від того, чоловік це був чи жінка, мене приймали на порозі, лише трохи прочинивши двері.

Щоночі, коли готель засинав, я нечутно вислизав з номера, але коричневі черевики у коридорі не з'являлися. Я почав думати, що а купе поїзда став жертвою галюцинації і що Слоун ніколи не мав на собі коричневих черевиків на гумовій підошві і червоної вовняної краватки. Кілька разів я розповідав своїм новим друзям про випадок з однаковими валізами в аеропорту, але Слоун не виявляв ніякого інтересу до моїх пригод. Залишуся тут ще на тиждень, вирішив я, а як нічого не зміниться, доведеться мені звідси виїхати. Я не знав, куди подамся. Можливо, за «залізну завісу». Або у Катманду. Оскільки мене почали переслідувати згадки про Друсака.

— А цей клятий бридж,— зітхнула Флора над склянкою «кривавої Мері».— Йому фатально не щастить, хоча вони й ставлять по п'ять центів. Ні, для нього не секрет, що Фабіан — фактично професійний картяр. Він приїздить сюди щозими на два місяці і їде звідси багатієм. Я пробувала сказати Біллу, що він не такий добрий гравець, як Фабіан, але хіба цей упертюх згодиться, що хтось на чомусь знається краще за нього. А потім він програє і зганяє злість на мені. Найтяжче в світі йому розлучатися з грошима. Ви не повірите, якщо я вам перекажу, що мені доводиться вислуховувати від нього. Коли він повертається у номер після чергового програшу, починається справжній кошмар. Я ще жодної ночі не спала тут нормально. Я примушую себе вранці взувати черевики. Доки ми поїдемо звідси, я обернуся на висмоктану стару відьму.