ХЗ. Хто знає, яким буде майбутнє
- Автор: О’Райлі Тім
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: Наш формат
- ISBN: 978-617-7682-06-5
- Переводчик: Юлия Кузьменко
- Жанр: Прочая компьютерная литература
Электронная книга - «ХЗ. Хто знає, яким буде майбутнє». Краткое содержание книги:
І Google, і Amazon завзято дбають лише про одну сторону ринку — користувачів — і виправдовують свої дії цією турботою. Проте, замінюючи сторону постачальників власними послугами, вони ризикують послабити весь ринок. Хтось же винайшов і вклав кошти в продукти і послуги, які тепер копіюють ці гіганти. Тому антимонопольні закони мають спиратися не на нижчі ціни, а на рівень конкуренції на ринку. Нижчі ціни — це лише один із наслідків конкуренції. Інновації загальмовуються, коли тільки одна сторона може собі їх дозволити або коли нові продукти можна вивести на ринок тільки в одному місці. Рішення антимонопольних установ, а отже, й майбутнє, залежать від ментальної мапи управлінців.
Економіці також загрожують системні ризики, коли масштабний ринок конкурує зі своїми учасниками. Напередодні фінансової кризи, 2008 року, я організував конференцію Money:Tech, щоб розібратися, якого майбутнього очікувати для інтернету, беручи до уваги досвід масштабнішої й старішої мережевої фінансової системи. Те, про що я довідався на конференції, мене стривожило.
Готуючись до заходу, ще 2007 року я поспілкувався з Біллом Джейнвеєм — колишнім заступником голови правління приватної інвестиційної компанії Warburg Pincus та автором книжки «Капіталізм за інноваційної економіки» (Doing Capitalism in the Innovation Economy). Як людина, що починала кар’єру на Волл-стрит, Білл наголосив, що фінансові компанії — тепер не брокери, а гравці, які так активно «грають на біржі проти клієнтів, що для такої компанії, як Goldman Sachs, прямі інвестиції затьмарюють потреби зовнішніх клієнтів»123. Кризові події того ж року засвідчили, як далеко зайшли компанії Волл-стрит, торгуючи проти власних клієнтів. Найтривожнішим було те, що в ході тієї діяльності були створені комплексні інструменти, творці яких уже не розуміли й не контролювали їх. Наша економіка і політика досі не оговталися від завданої шкоди.
Я виявив конфлікт між централізованою і децентралізованою мережею, між закритою і відкритою платформою, коли порівнював індустрію персональних комп’ютерів, де домінувала Microsoft у 1980-х і 1990-х роках, та нову індустрію програмного забезпечення Open Source й інтернету. Архітектури, чи то пак платформи, на яких були побудовані ці дві індустрії, суттєво різняться. Одна платформа, подібно до Толкієнового «персня влади», була інструментом контролю. Другу я називаю «архітектурою участі» — вона відкрита й інклюзивна124.
Свого часу мене вразило, як усе влаштовано в операційній системі Unix, на якій я зуби проїв на початку кар’єри. Завдяки Unix я полюбив комп’ютерні технології на все життя. Unix — не вузько інтегрована операційна система, де кожнісінька фіча надається одним великим пакетом. Ця ОС має маленьке ядро (головний код системи), оточене цілим комплексом одноцільових інструментів, які дотримуються певного набору правил і які при творчому підході можна об’єднувати й використовувати для інших функцій. Може, завдяки тому, що Unix народилася в Bell Labs, підрозділі телекомунікаційної компанії AT&T, правила сумісності програм у цій ОС чітко налагоджені.
Інформатики Браян Керніґан і Роб Пайк, які були одними з перших членів спільноти, що створила Unix, писали у своїй книжці «Середовище програмування Unix» (The Unix Programming Environment): «Попри те, що система UNIX впроваджує багато інноваційних програм і методів, окремо жодна програма чи ідея не можуть надійно працювати. Натомість ефективність системи визначає підхід до програмування, така собі філософія користування комп’ютером. Цю філософію не висловиш одним реченням, та основна ідея приблизно така: потужність системи ґрунтується радше на взаємодії програм, ніж на самих програмах»125. Інтернет теж побудований на архітектурі, орієнтованій на комунікації, де «слабко зв’язані деталі» (за влучним висловом Девіда Вейнберґера126) взаємодіють, утворюючи дещо масштабне.
У книжці «Системантика» (Systemantics), що стала класикою системної інженерії, Джон Ґалл писав: «Дієва комплексна система зазвичай бере початок із простої системи, що виявилася дієвою. І навпаки: комплексна система, розроблена нашвидкуруч, ніколи не стає і не може стати дієвою. Треба починати все спочатку, із простої дієвої системи»127.
Прості, децентралізовані системи відкривають більше можливостей, аніж централізовані, комплексні. Річ у тім, що прості системи швидше еволюціонують. Кожний децентралізований компонент загального блоку простих правил здатний розшукувати власну функцію пристосування. Компоненти, які працюють краще, відтворюються і поширюються; решта відмирають.