Неболови

Марш сепаратистки

Ранок почався якось занадто швидко. Лєра ще не встигла продерти очі, а телефон уже змінив квакання будильника на звуки пісні «Океану Ельзи». Дзвонили довго й вимогливо. Раз, другий, третій. Вона б відбила виклик чи навіть відповіла, але мобільний лежав занадто далеко — на столику, куди з ліжка рукою не дотягнутись, тому, зморена після безсонної ночі, Лєра лише стогнала і накривала голову подушкою. Урешті телефон замовк. Від тиші остаточно прокинулася. Спустила ноги з ліжка, потягнулася за мобільним. Майже дев’ята. Чорт! Здається, вона безнадійно запізнилася на співбесіду. На ходу натягуючи халат на голе тіло, побігла у ванну.

Під джмелине гудіння електричної зубної щітки роздивлялась у дзеркалі себе ранкову. Припухле обличчя, наче після алкогольного фестивалю, фіолетові півкола під очима, перші гусячі лапки в кутиках очей. Шкіра тьмяна, землиста й безрадісна. На лобі — сердита вертикальна зморшка. Носогубки вже чітко намітилися. І все це щастя — в неповні двадцять вісім.

Відрослі темні корені контрастували з рештою білявого волосся. Придивилась уважніше. Наче оцієї сивої волосини раніше не було… Колись Лєра намагалася їх рахувати, тепер би збилася з ліку. Час фарбуватися. Та й узагалі — щось із собою зробити. Досить себе жаліти й ходити в образі «а-ля натюрель». Трішки тюнінгу не завадить. Загалом же вона та ще краля: постава королівська, фігура спортивна й підтягнута, волосся довге, очі виразні, носик маленький, а губи великі — усе як треба. Лєра хлюпнула в обличчя холодною водою і вирішила сьогодні сходити до косметолога й перукаря. Гулять так гулять, хоч і на останні гроші! Крім того, її шанси знайти роботу об’єктивно зростуть, якщо вона з’явиться на співбесіду свіженькою красунькою, а не перезрілим опудалом.

Затягнулася сигаретою під гарячу міцну каву, обпікши піднебіння, на ходу пірнула в джинси з дірками на колінах та вільну футболку «Зе маунтін» з мавпою, яка осудливо дивилася на світ з Лєриних грудей. Волосся — у хвостик, ноги — у балетки.

— Погнали! — сказала сама собі у дзеркало.

Вулиця пахла прибитим пилом і розпеченим асфальтом. У таку спеку маршрутки перетворюються на пекельні казани, де пасажири варяться у власному соку, тому Лєра вирішила промарширувати пішки. Ішла по тінистому боці вулиці, копирсаючись у телефоні. Спроба знайти номери своїх колишніх перукарки та косметолога виявилася марною. Один не обслуговувався, за іншим відповіли, що така тут більше не працює.