Крабат
- Автор: Пройслер Отфрид
- Год: 2006
- Язык: украинский
- Год: Кальварія
- ISBN: 966-663-196-2
- Переводчик: Владимир Василюк
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Крабат». Краткое содержание книги:
«Крабат» — кращий твір Отфріда Пройслера — одного із найпопулярніших сучасних німецьких письменників.
— А ти? Чому ти не намагався перемогти мірошника?
— Не наважився. До того ж, у мене немає дівчини, яка попросила би за мене!
Він засовав по столу свічник — туди-сюди, повільно, але напружено, ніби силкувався знайти відповідь на важливе для себе запитання.
— Послухай-но, Крабате, поки що не вибирай для себе остаточного рішення. Ми повинні разом поміркувати, як допомогти дівчині витримати випробування.
— Я можу подумки їй підказати, що і як треба робити. Це ж легко, ми вже це проходили.
— Не вийде!
— Чому?
— Майстер тобі завадить. Як завадив Янкові. Навіть не сумнівайся!
— Де ж вихід?
— Тобі, Крабате, за літо й осінь треба навчитися не коритись волі Майстра. Коли ми, перекинувшись воронами, сидітимемо на жердині і він накаже засунути дзьоба під ліве крило, ти не підкоришся й засунеш під праве. Збагнув? Цим ти відрізнятимешся від нас, і твоя дівчина здогадається, на кого їй показати пальцем.
— І що я маю для цього робити?
— Тренувати волю!
— І більш нічого?
— Цього більш ніж досить. Зараз побачиш. Почнімо?
Крабат кивнув головою.
— Уяви собі, що я — Майстер. Я наказую тобі щось зробити, а ти робиш навпаки. Наприклад, наказую пересунути щось зліва направо, а ти рухаєш справа наліво. Наказую встати, а ти сидиш! Примушую тебе дивитися на мене, а ти дивишся вбік. Зрозумів?
— Зрозумів!
— Почали. — Юро показав на свічника. — Візьми його й підсунь до себе!
Крабат потягся рукою до свічника з наміром відсунути його до Юра. Та наразився на опір. Якась сила скувала його волю, на мить паралізувала все тіло.
Потім розпочався між ними безмовний поєдинок. Юро наказує — Крабат уперто робить своє: «Відсунути від себе свічник! Відсунути!»
Та ось він відчув, що воля товариша поступово підкоряє його волю.
«Нехай буде так, як ти хочеш!» — почув Крабат свій голос.
І покірно підсунув свічник до себе.
Тепер Крабат почувався спустошеним. Якби йому хтось сказав, що він неживий, він повірив би.
— Не впадай у відчай!
Голос Юра долинув до нього ніби здалека. Потім Крабат відчув на своєму плечі його руку і вже виразно почув:
— Це ж лише перша спроба!
Відтоді всі ночі вони проводили на кухні. Звичайно, коли Майстра не було у млині. Крабат за Юрової допомоги вчився підкоряти його волю своїй. Це була тяжка, каторжна праця для обох. Крабат не раз перебував, здавалося, на межі своїх можливостей і вже хотів був припинити навчання.
— Якщо в мене нічого не вийде і мені судилося померти, — казав він Юрові, — то й дівчина загине. А я не хочу бути винуватцем її смерті. Розумієш?
— Розумію! Але ж дівчину поки що не посвячено в нашу таємницю. Тож завчасно не думай про це. Потім вирішиш. А зараз важливо не зупинятися на півдорозі й продовжувати тренування. Не впадай у відчай, не здавайся! І побачиш, який буде гарний вислід наприкінці року! Повір мені!
Почуття розпачу часто охоплювало Крабата, але наприкінці літа дедалі відчутнішими ставали його успіхи.
Султанів орел
Чи Майстер щось запідозрив? Може, Лишко допоміг йому викрити Крабата і Юра?
Якось увечері на початку вересня він запросив мірошниченків до своєї кімнати, посадив їх за великим столом, і коли всі келихи було наповнено, несподівано виголосив тост за дружбу. Юро з Крабатом занепокоєно перезирнулися.
— До дна! Всі п'ють до дна! — загукав Майстер і звелів Лобошеві налити всім знову. По хвилі сказав:
— Минулого літа я повідав вам про свого найкращого друга Їрка. І не втаїв, що сам занапастив його. Як це сталося, зараз дізнаєтесь… Було це в роки турецької війни. Нам з Їрком довелося покинути Лужиці та на якийсь час розлучитись. Я завербувався до кайзерівського війська і служив мушкетером. А Їрко — чого я й припустити не міг — найнявся до султана головним чаклуном. Верховний головнокомандувач кайзера, маршал Саксонії, повів наше військо в глиб Угорщини, де ми, окопавшись, кілька тижнів стояли проти турків, які також окопалися. Справжніх боїв не було. Були нечасті перестрілки, гармати з обох боків інколи накривали вогнем «нічийну» територію. І ось одного ранку з'ясувалося, що зник наш головнокомандувач, маршал Саксонії. Вночі його викрали турки і, мабуть, за допомоги чаклунства. Невдовзі перед нашими окопами з'явився кінний парламентер від турків і повідомив, що маршал Саксонії — бранець султана. Його випустять на волю, якщо впродовж шести днів наше військо покине Угорщину. Інакше він буде повішений уранці сьомого дня. Ми запанікували. Не знаючи, що Їрко в турецькому таборі, я зголосився визволити маршала з полону.