Крабат
- Автор: Пройслер Отфрид
- Год: 2006
- Язык: украинский
- Год: Кальварія
- ISBN: 966-663-196-2
- Переводчик: Владимир Василюк
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Крабат». Краткое содержание книги:
«Крабат» — кращий твір Отфріда Пройслера — одного із найпопулярніших сучасних німецьких письменників.
Крабат вірив, що канторка послухається його.
Тільки-но зібрався рушати, як з-за рогу будинку вийшов Юро з порожнім кошичком.
— А! Крабат! Бачу, ти не поспішаєш! Дозволь хвильку посидіти біля тебе.
Він витяг із кишені паличку і, як після їхнього невдалого продажу коня, накреслив довкола них лінію, намалювавши ще магічний знак і три хрестики.
— Гадаєш, від комарів?
— Ні. Я й тоді знав, навіщо ти коло малюєш. Щоби Майстер ні зблизька, ні здалеку нас не побачив і не почув! Чи не так?
— От і не так! Він міг би побачити й почути нас, але не зробив цього: він про нас забув. Ось для чого це коло! Доки ми в ньому, Майстер думатиме про що завгодно, тільки не про тебе і мене.
— Мудро! Цілком мудро! — І тут у Крабатовій голові зблиснув здогад. Він вражено поглянув на Юро. — То це ти селянам снігу начаклував? І в Лишкові сни злих псів наслав? Не такий ти дурний, як ми гадали… Просто ти вдаєш із себе такого!
— А якщо й вдаю?! Не заперечуватиму! Якщо я дурний, то не настільки, як ви вважаєте. А ось ти, Крабате… Тільки не сердься! Ти дурніший, ніж гадаєш.
— Я?
— Адже ти й досі не збагнув, що відбувається в цьому проклятому млині! А то би збавив свого запалу! Або ж тільки прикидався б! Хіба тобі не зрозуміло, що на твоє життя чатує небезпека?
— Здогадуюсь…
— Не вірю! — Юро зірвав травинку й розтер її в пальцях. — Хочу тобі дещо сказати, Крабате, — я, Юро, хто всі ці роки поспіль прикидався дурником. Якщо ти старатимешся так і далі, то будеш у цьому млині наступним. Міхал і Тонда і всі решта, що їх загребли на галявині, припустилися тієї самої помилки. Вони занадто старались у Чорній школі, і Майстер це помітив. Ти ж знаєш, що кожної новорічної ночі котрийсь із нас має померти замість Майстра.
— Замість Майстра?
— Саме так! У нього угода з тим… незнайомцем. Щороку він має пожертвувати котримось із учнів або сам загинути.
— Звідки ти знаєш?
— Для цього у мене є очі. А вони часом помічають таке, що змушує задуматися. Окрім цього, я прочитав про це у Чаклунській книзі.
— Ти?
— Я ж дурний, як ти знаєш. Так думають Майстер і всі решта. Ніхто мене не сприймає серйозно. Він, кажуть, тільки для хатніх робіт годиться. Вичистити, витріпати, пилюку змахнути… Саме це я іноді й роблю в Чорній кімнаті, де лежить Чаклунська книга. Багато хто хотів би її прочитати, але не має змоги. Адже Майстер пильнує її. Там написано, як здолати мірошника.
— І ти… ти вичитав це?
— Авжеж! Ти перший і єдиний, кому я про це сказав. Є лише один-єдиний спосіб покласти край мірошниковим переступам і тобі врятуватися. Це може зробити дівчина, яка тебе кохає. Але за умови, якщо вона попросить Майстра відпустити тебе і витримає загадане ним випробування.
— Випробування?
— Але про це я розповім іншого разу. Коли буде вільна хвилина. А поки що запам'ятай: Майстер не повинен нічого знати про твою дівчину. Бо тоді станеться те саме, що з Тондою.
— Ти про Воршулу?
— Так. Майстрові стало відомо її ім'я. Тоді він вимучив її снами так, що бідолашна втопилася з відчаю. — Юро знову зірвав травинку, розтер її у пальцях. — Тонда знайшов Воршулу наступного ранку. Приніс до батьків у хату і поклав на порозі… Відтоді він посивів, зламався. А який кінець — ти знаєш.
Крабат уявив собі, що він якогось дня знаходить утопленою канторку…
— Що ти мені порадиш?
— Що пораджу? — Юро зірвав ще травинку. — Йди до Маукендорфа чи деінде. І постарайся обманути Майстра!
Крабат крокував Шварцкольмом, не роззираючись довкола. Канторка не показувалась. Напевно, щось таки придумала для рідні, чому вона не виходить із хати.
Крабат перепочив у найближчій харчевні, з'їв шматок хліба з вуджениною. У Маукендорфі зайшов до шинку, замовив пива. Увечері танцював з дівчатами, наплів їм усяких дурниць, затіяв сварку з хлопцями.
— Гей, ти, ану забирайся звідси!
Спробували викинути його геть, але Крабат клацнув пальцями і ті мов закам'яніли на місці.
— Ви барани! — вигукнув він. — Замість того щоб до мене сікатися, краще відлупцюйте один одного!
Зчинився такий шарварок, якого в Маукендорфі давно не бачили. Летіли кухлі, тріщали стільці. Хлопці билися, мов навіжені. Засліплені люттю, вони гамселили, товкмачили один на одного.
Господар заклинав їх припинити, підносячи руки до неба, дівчата кричали, верещали. Музиканти дременули крізь вікно.
— Отак його! Отак! — підбадьорював Крабат то одного, то іншого. — Під бік його! У пику! Дужче! Ще дужче!