Крабат

— Це — він!

— Упевнена?

— Так! — Зірвавши хусточку з очей, вона підступила до Крабата.

— Ти вільний!

Майстер похитнувся.

Хлопці стояли, наче скам'янілі.

Перший отямився Юро.

— Беріть речі й рушайте до Шварцкольма! Там можна переночувати на сіновалі.

Мірошниченки мовчки повиходили з кімнати.

Вони знали: Майстер не доживе до ранку, загине опівночі, а млин щезне в полум'ї.

Мертен потиснув Крабатові руку.

— Нарешті Тонда, Міхал та інші відомщені.

Крабат не міг і слова сказати. Наче закляк.

Канторка обняла його за плечі, вкрила своєю теплою вовняною хусткою.

— Ходімо, Крабате!

Вона повела його з млина. Ось вони вже минули Козельбрух, попрямували до села.

— Як це тобі далося? — спитав її Крабат, побачивши між деревами вогні Шварцкольма. — Як ти знайшла мене серед хлопців?

— Я відчула твій страх… Страх за мене!

Коли вони підходили до села, з неба посіявся дрібненький, м'який сніг. Наче біле-біле борошно з великого густого сита!