Чому Захід панує - натепер
- Автор: Моррис Иэн Мэттью
- Год: 2014
- Язык: украинский
- Год: КЛІО
- ISBN: 978-617-7023-09-7
- Переводчик: Ольга Кочерга
- Жанр: Прочее научное
Электронная книга - «Чому Захід панує - натепер». Краткое содержание книги:
Мати щось варте успадковування означало мати щось, що варто було красти, і очевидно невипадковим є свідчення про появу на Горбистих Схилах після 9600 років до н. е. укріплень та швидке поширювання військових сутичок. Життя сучасних мисливців-збирачів відоме своєю бурхливістю; без реальної єрархії, що тримала б пристрасті під контролем, молоді мисливці часто вважають вбивство розумним способом залагоджувати непорозуміння. В багатьох гуртах це головна причина смерти. Але, живучи разом в поселеннях, люди мали навчитися давати раду міжособистісним кривдам. Ті, хто цього навчився, мали процвітати і, до того ж, вміти приборкувати суперечки, аби мати справу з іншими спільнотами.
Найвидатніші свідчення походять з Єрихону, відомого біблійною історією про стіни, що розвалилися від звуку труби Єгошуа. Коли Кетлін Кенйон п'ятдесят років тому провадила розкопки, вона знайшла стіни, але не стіни Єгошуа. Єгошуа жив близько 1200 років до н. е., а пані Кенйон виявила щось подібне до укріплень, давніше на вісім тисяч років. Вона зінтерпретувала їх як захисний бастіон, дванадцять футів заввишки й п'ять футів завтовшки, датований близько 9300 років до н. е. Нові дослідження 1980-х років показали, що вона, мабуть, помилилася, й її "укріплення" насправді складалися з кількох невеликих стін, збудованих в різний час, можливо, аби стримувати потік. Але друга її визначна знахідка, кам'яна вежа заввишки двадцять футів, можливо, справді була захисною. У світі, де найпотужнішою зброєю була палиця з прив'язаним до кінця загостреним каменем, це був справді могутній бастіон.
Ніде поза Горбистими Схилами люди не мали так багато чогось, вартого захисту. Навіть близько 7000 років до н. е. майже всі люди поза цим регіоном були збирачами, що щосезону переміщалися, і навіть коли влаштовували поселення, як-от Мерґар в теперішньому Пакистані чи Шаншань в дельті Янцзи, вони були дуже простенькі порівняно з Єрихоном. Якби мисливців-збирачів з будь-якого іншого місця на землі повітрям доправити до Чайоню чи Чатал-Гююку, вони, гадаю, не знали б, що їх вразило. Замість їхніх печер чи невеличких скупчень хиж — галасливі міста з міцними будинками, великими запасами харчів, впливовим мистецтвом та релігійними пам'ятниками. Там тяжко працювали, вмирали молодими й годували собою неприємний масив мікробів. Вони опинилися б пліч-о-пліч з багачами та злидарями й обурювалися чи тішилися б тим, що чоловіки мають владу над жінками, а батьки над дітьми. Вони, можливо, навіть зробили б відкриття, що деякі люди мають право вбивати їх у ритуалах. І, можливо, дивувалися б, навіщо люди все це собі заподіяли.
Просування далі та множення
видким перевиванням плівки стрибаємо через десять тисяч років, від джерел єрархії та тяжкої праці на Горбистих Схилах до Парижа 1967 року.
Чоловікам середнього віку, що керували кампусом Паризького університету в нудному передмісті Нантеру й були спадкоємцями патріярхальних традицій, що тяглися аж від Чатал-Гююку, видавалося очевидним, що їхнім підопічним молодим панночкам не належало заходити до спалень молодих джентльменів (чи навпаки). Можливо, такі правила ніколи не видавалися очевидними молоді, проте протягом трьохсот поколінь підлітки мусили з ними жити. Але більше такого не буде. Із закінченням весни студенти заперечили право старших диктувати, яким має бути їхнє кохання. У січні 1968 року Даніель Кон-Бендіт, нині поважний член Європарламенту від Партії зелених, а тоді студентський активіст, відомий як "Червоний Дені", порівняв міністра молодіжної політики з Гітлерюґендом. У травні студенти помірялися силою з озброєною поліцією у вуличних бійках і спаралізували середмістя Парижа барикадами та підпаленими автівками. Президент де Ґоль таємно зустрівся з генералами, аби з'ясувати, чи армія його підтримає, якщо дійде до нового Дня Бастилії.
Тут на сцену виходить Маршал Салінс, молодий викладач антропології з Мічиганського університету Салінс став відомим завдяки низці блискучих праць з питань суспільної еволюції та критиці війни у В'єтнамі; тепер він полишив Ен Арбор (що його він жорстко, але небезпідставно назвав "маленьким університетським містечком, що складається винятково з бічних вулиць"[56]), аби провести два роки в Колеж де Франс, що був Меккою і антропології, і студентського радикалізму. Коли криза поглибшала, Салінс надіслав до журналу Ле Тем Модерн статтю, що її мав прочитати кожен, хто хоч щось собою являв на французькій інтелектуальній сцені. Вона стала однією з найвагоміших антропологічних праць, написаних будь-коли.
56
"маленьким університетським містечком...": Sahlins 2005, р. 209.