Чому Захід панує - натепер

Так це чи ні, але єрархія найшвидше розвивалася всередині родин. Я вже писав, що чоловіки та жінки мали різні ролі в суспільствах збирачів: перші більше займалися полюванням, а другі — збиранням. Однак вивчання сучасних груп свідчить, що одомашнювання загострює поділ праці між статями, прив'язуючи жінок до домівки. Режим високої смертности та народжуваности вимагав, аби більшість жінок протягом більшої частини життя були вагітні та/чи доглядали малих дітей, а зміни в землеробстві, що їх самі жінки й започаткували, лише закріплювали такий стан. Одомашнені злаки потребують більшого обробляння, ніж дикі рослини, й позаяк молотити, молоти та пекти можна вдома, одночасно доглядаючи дітей, це природним чином стало жіночою працею.

Коли землі багато, а робочої сили мало (як у часи започатковування культивації), люди обробляють великі ділянки легко, чоловіки та жінки сапають землю та виполюють бур'яни разом. Коли населення зростає, а кількість оброблюваної землі лишається та сама, як це було на Горбистих Схилах після 8000 років до н. е., має сенс вимагати більшого від кожного акра, обробляти землю інтенсивніше, угноювати, орати й навіть запроваджувати іригацію. Всі ці завдання потребують фізичної сили. Багато жінок не слабші за чоловіків, але з інтенсифікацією сільського господарства чоловіки дедалі більше працюють поза хатою, а жінки — у хаті. Дорослі чоловіки обробляють поля, хлопці пасуть стадо; жінки та дівчата дають раду дедалі складнішій хатній праці. Дослідження 162 скелетів з Абу-Гурейри, датованих близько 7000 років до н. е., виявили дивовижні відмінності між статями. І в чоловіків, і в жінок побільшала верхня частина хребта, можливо, від того, що вони носили важкі речі на голові, але лише в жінок виявлено артрит пальців ніг, спричинений тим, що вони протягом тривалого часу терли зерно, стоячи навколішки й спираючися на пальці.

Виполювання бур'янів, вибирання каміння, угноювання ґрунту, поливання, оранка — все це збільшувало врожай. Успадкувати добре виплекане поле, а не просто якусь земельну ділянку, означало великі відмінності у дальшій долі родини. Шлях розвитку релігії після 9600 років до н. е. свідчить, що люди дбали про предків та спадщину, й ми маємо, мабуть, припустити, що саме тоді вони почали підсилювати свої ритуали іншими відправами. Коли так багато на кону, чоловіки в сучасній сільській культурі хочуть бути певними, що вони справді є батьками дітей, що успадкують їхнє майно. Досить невпорядковане ставлення збирачів до сексу поступається місцем постійній стурбованості щодо дошлюбної незайманости доньок та післяшлюбної поведінки жінок. В традиційних землеробських суспільствах чоловіки зазвичай одружуються в віці близько тридцяти років, діставши спадщину, тоді як жінки одружуються близько п'ятнадцяти років, ще не мавши часу збитися з правильного шляху. Хоч ми й не можемо бути певні, що такі звичаї постали на світанку землеробства, це видається цілком можливим. Близько, скажімо, 7500 років до н. е. дівчина мала зазвичай рости під наглядом батька, потім, бувши підлітком, змінити його на нагляд чоловіка, що за віком міг би бути її батьком. Одруження ставало джерелом багатства, бо власники добрих земель та стада одружувалися з такими самими, об'єднуючи майно. Багаті багатішали.