Чотири танкісти і пес – 2
- Автор: Пшимановский Януш
- Серия: Чотири танкісти і пес #2
- Язык: украинский
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Чотири танкісти і пес – 2». Краткое содержание книги:
Автор показує, як зароджувалися та зміцнювалися співдружність і братерство польських і радянських воїнів, що пліч-о-пліч боролися з гітлерівськими загарбниками.
– Шарик? – здивувався Янек. – А перше начебто Маруся кликала…
– Здалося тобі, – непевно відповів Густлік, який з жахом помітив, що одна із зчіплених опорних балок здригнулася і арматурні прути почали прогинатися. Заплющив очі. Розплющив. Угорі між спертими один об одного блоками утворилася вузенька щілина, почала поволі, але невпинно ширшати. Зойкнув під тиском сталевий прут.
– Що там? – Кос повернув голову. Бетонні брили над ними здригнулися, посипалися дрібні уламки. Закуріло дужче, й у вузькому отворі блиснули дві пара очей – Томаша й Шарика.
– Ой лишенько, я думав, що вже вас скосила! – а полегкістю зітхнув Черешняк.
– Ота на дверях? – запитав Густліи, а потім, кілька разів глибоко зітхнувши, додав: – Не подужала. Тільки пальці придавила.
– Собака привів. Заждіть, нехай ще трошки підтягну.
Присвічуючи ліхтариком, дивилися, як Томаш енергійно тягне перекинутого через блок ланцюга, піднімаючи гаком балку.
Шарик скавчав, дряпаючи кігтями уламки. Густлік повернувся всім тілом, одштовхнуїв брилу залізобетону, що звисала над щілиною, і моргнув Янекові:
– Поживемо ще трохи…
Розділ X НЕ ВІЙНА, А ШАРПАНИНА
Коли з «хазяйства» Коса й Калити повідомили, що «Герменегільда» виходить з води, генерал хотів викликав ти на допомогу черговий батальйон радянської морської піхоти. Проте, поки встановили зв'язок, стало відомо – ворожа група невелика. Тому він змінив попередній намір і тільки попередив сусідів про можливість нападу з суші.
Не мав права вводити в дію резерви, а повинен був затримати ворога наявними силами. Не дозволить їм вивезти таємницю. Був майже певен – ідеться про покинуті під час панічного відступу документи. Що ближче до кінця війни, то старанніше гітлерівці затирали сліди, палили або вивозили архіви на захід, а тут, на Помор'ї, командував сам Гіммлер і міг залишити щось цікаве. А може, не встиг накивати п'ятами якийсь генерал або сановник і десантників послали на порятунок?
Наступна радіограма від вахмістра, здавалося, підтверджувала це припущення – на фільварку хтось міг переховуватися, вдаючи селянина або батрака, а в бетонному сховищі, можливо, були ящики з документами чи якісь плаци, коштовності…
Генерал, промчавши крутими лісовими стежками, прибув до бункера через п'ятнадцять хвилин після двох підземних вибухів. В кущах біля прочиненого люка вислухав стисле повідомлення Калити. Не перебивав його, а проте щохвилини нетерпеливо поглядав на годинника.
– Треба послати патруль, можуть бути поранені…
– Вийшли, – сказав вахмістр.
– Де?
– Не наші, німці. Знизу вийшли.
Показав гурт, який доходив уже до садиби – троє солдатів, похилившись низько, тягнули за канати невеличкого візка, а шестеро підпихали ззаду. Колеса заляшаяя за собою глибокий слід у траві. Четверо автоматників прикривали цю процесію.
– Дам команду відкрити вогонь, то покинуть вантаж, – запропонував вахмістр.
– Сховаються у фільварку. Навіщо їх з-за стін викурювати? Самі незабаром вийдуть у чисте поле… Пошліть патруль під землю.
Не встиг ще Калита гукнути уланів, як з люка вискочив Шарик, за ним вийшов Густлік, за Густліком Янек, засунувши праву руку за пазуху – і останній – Томаш.
– Сильно? – запитав генерал Коса.
– Трохи. Як ворухну, болить.
– Що внизу?
– Метрові бетонні стіни, за ними тайники з покришками, але вже порожні. Чекали на нас, висадили стелю й покинули бункер іншим виходом.
– Знаю. Ще що? – Генерал насупив брови.
– Був напис, що смерть невидима, – додав Густлік. – Покришки страх важкі, як свинцеві.
– А знаки? Якихось особливих знаків не бачили? – допитувався генерал, дедалі більше нервуючи.
– Були знаки на брезенті. Схожі на кола, – відповів Янек.
– Ось такі, – показав Томаш, виходячи вперед і витягаючи з рюкзака згорнений брезент.
Шарик раптом люто шарпонув за ріжок брезента,
– Що з ним? – здивувався Черепшяк.
– Пусти! Спокійно, – наказав Кос.
– Увійшли до того будинку, що й решта, – доповів Калита, який не спускав з ока фільварку.
– Хай йому грець! – вилаявся генерал, але зразу ж опанував себе й несподівано урочисто промовив: – Слухайте! Завдання значно важливіше, ніж гадав. Ідеться про матеріал для виготовлення бомб у тисячу разів потужніших, ніж звичайні, наповнені тротилом.
– У тисячу разів? Значить – така штука, як ця… – Густлік з недовір'ям зважив у руці гранату.
– Дорівнювала б залпу бригади важкої артилерії, – докінчив генерал. – Затримаєте їх тут, а я негайно вимагатиму підкріплення. Викликай штаб фронту! – гукнув радистові, який сидів у машині.