Чотири танкісти і пес – 2
- Автор: Пшимановский Януш
- Серия: Чотири танкісти і пес #2
- Язык: украинский
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Чотири танкісти і пес – 2». Краткое содержание книги:
Автор показує, як зароджувалися та зміцнювалися співдружність і братерство польських і радянських воїнів, що пліч-о-пліч боролися з гітлерівськими загарбниками.
Дивлячись їм услід, Віхура задекламував:
– Залишитись одному на шосе і вночі – це люблю, сказав я, це люблю!
– Вірші?
– А ти що думав. Казала мені Лідка, що ти її грузинськими віршами причаровував. Я також зумію.
– Як зумієш, то підніми, вирівняти треба. – Григорій показав йому, як братися за шворінь, застромлений в трак зірваної гусениці. – Наше щастя, що ці десантники не мають чим припекти танкові.
– Хіба що гранату кинуть.
– Не підійдуть. Звідсіля добрий обстріл.
Коні стомилися під подвійним тягарем, щораз частіше переходили на повільний крок і, поки прибули на місце, вітер розігнав хмари з місяця, пояснішало. Було так, як і казав Густлік – на пагорбку, з якого кілька днів тому побачили обоз у фільварку й череду корін, чекав Калита, а кілька метрів далі сіріла овальна башта, вкрита маскувальною дротяною сіткою.
Вахмістр коротко доповів обстановку й закінчив похмуро:
– Без саперів діла не буде. Або кликати допомогу, або чекати, поки німці, повертаючись, не відкриють.
– А коли є ще один вихід? – запитав Кос- Приміром, десь тут, на подвір'ї?
– І фільварок також блокуємо: дванадцять уланів з трьома ручними кулеметами.
– Треба подивитись.
Ховаючись поміж кущами, Янек зійшов схилом пагорбка до фільварку. У вузькому яру стояв коновод, який тримав за вуздечки четверо коней. Праворуч – замаскований кулемет і троє уланів біля нього. Двісті метрів далі в місячному сяйві лежало безлюдне подвір'я. Звідти долинали ритмічні удари, немов хтось ломом кришив стіну.
З хліва, не підозрюючи, що хтось за ним стежить, вийшов німець і подався до криниці. Кулеметник водив за ним стволом кулемета, тоді буркнув:
– Зняв би.
– Вахмістр одірвав би тобі голову, – відказав заряджаючий. – Треба чекати.
– Чого вони там грюкають?
– Піди подивися.
– Сам іди, коли такий розумний.
– Мені до того байдуже.
Янекові теж дуже хотілося б знати, що там німці поробляють, чого шукають у фільварку й під землею. Що вони затівають?
Його розсердила словесна перепалка кулеметників. Небагато зробиш з таким солдатом, якому «байдуже». Повернувшись, мовив до Калити – гостріше як годилося б:
– Треба було не дозволяти їм лізти під землю або послати когось слідом…
– В якому це уставі записано, щоб кавалерія переслідувала противника під землею? Та й як, люк зачинено?
– Це ще треба перевірити. Доповісте все докладно генералові.
– Ясно. І про аварію таака теж. Щодо цього з конем певніше.
– Ходімо, – повернувся Кос до Єленя й Черетпняка. Відійшли поміж дерева і залягли разом з Шариком за кілька метрів від бункера.
– Як зараз не вилізуть, то засну, – широко позіхаючи, прошепотів Єлень, – Ти б дав мені цей мотлох під голову, – потягнув Томатів рюкзак до себе.
– Твердий, – усміхнувся Черешник.
Тротил! Тротил треба завжди мати з собою, думав Кос, хоча б кілька брикетів. Сушив собі голову тим, як пробратися до бункера, але нічого розумного на думку не спадало.
Ніхто з присутніх цього не помічав, але Шарик відчув – хазяїна щось турбує. Тицьнув його носом у руку, а потім дряпнув лапою по халяві і показав на предмет, який спершу здався Янекові каменем, а потім – начебто лисим їжаком.
– Дивіться, – прошепотів Янек.
Зі шпарини в бетоні, два метри над входом, блиснувши в місячному сяйві, поволі висунувся тонкий пружний металевий прут.
– Одірвати, хай їм чорт? – спитав Густлік.
– Сполохаємо, – похитав головою Кос. – Треба хитрістю. Коли в нього не вийде прийом, може, вилізе, а ви…
– Ясно, – сказав Єлень і потягнув Томаша за рукав. – Ходімо, синку, цього-то вже зможеш відлупцювати, – показав затиснений кулак, – і не дивитися, яка ґуля вискочить.
Коли обережно підійшли і причаїлися біля самого входу, Черешняк для певності шепнув:
– Справді? Можна відвести душу?
Сілезець, приклавши пальця до рота, ствердно кивнув головою.
Янек виліз на бетон, присів біля антени й обережно зачепив за неї дулом автомата. Трохи підняв і знов опустив. Шарик лежав поряд, поклавши морду на витягнені лапи, і водив очима за дулом. Ця операція так його здивувала, аж заскавчав.
– Радіохвилі не проникають крізь металевий екран, – теж пошепки пояснив йому Кос. – Все тобі треба знати?
Обер-лейтенант флоту Зігфрід Круммель не любив Балтики. Почував себе добре на широких водах Атлантичиого океану, навіть у Північному морі – куди гірше «в цій мілкій тарілці з галушками», як часом любив казати.