Чотири танкісти і пес – 2
- Автор: Пшимановский Януш
- Серия: Чотири танкісти і пес #2
- Язык: украинский
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Чотири танкісти і пес – 2». Краткое содержание книги:
Автор показує, як зароджувалися та зміцнювалися співдружність і братерство польських і радянських воїнів, що пліч-о-пліч боролися з гітлерівськими загарбниками.
Проте на війні рідко можна бути хазяїном власної долі, саме тому від осені сорок четвертого року підводний човен, яким командував Круммель, плавав у Балтійському морі. Уникаючи щораз пахабніших катерів-мисливців, ховаючись од «ильюшипмх», прикривав комунікації, що вели до оточених у Латвії дивізій. Потім допомагав оточеним у східній Пруссії; ще згодом – гарнізон, з яким поляки вели запеклі бої за Колобжег, і, нарешті, оця сухопутно-морська операція.
На базі йому сказали, що йдеться про надзвичайно цінну сировину, пов'язану з виробництвом вундерваффе, чудо-зброї, яка не лише врятує великий рейх і Адольфа Гітлера, а й змусить капітулювати всіх ворогів. Вірив, або принаймні дуже хотів вірити, що таку зброю можна сконструювати, поки ще не пізно.
Парашутисти під командою Гуго Круммеля завдання не виконали, але останнє повідомлення про хід операції вони передали по радіо з району фільварку. Отже ті, що вціліли, повинні бути десь тут. Такого не буває, щоб з розбитого загону не залишалася хоча б одна душа. Може, причаїлися в підземеллях, де сховано серце чудо-зброї.
Круммель сидів під стіною в глибокому затінку. Дивився, як один з матросів набирав з криниці воду. Досі операція розгорталася успішно, аж занадто. Люди стали впевненішими. Не такі вже й страшні ті червоні, як їх малюють. Не такі вже й пильні, коли досі не помітили десантної групи.
Підійшов матрос з відром.
– Вода, панове, свіжа вода.
Крізь чималу діру, продовбану в стіні, виліз танкіст, став навколішки і жадібно напився.
– Що з танками, друже? – запитав матрос.
– Порядок, – відповів танкіст, витираючи лице рукавом, – Скоро вирушимо.
За стіною цокали об метал інструменти. Двічі крізь діру в цегляному мурі блиснуло рухливе світло.
Круммель підвівся, ввійшов до обори. Танкіст виструнчився і доповів:
– Я готовий, пане обер-лейтенант.
Зігфрід кивнув йому головою і, повернувшись до радиста, що сидів у кутку, запитав:
– Що там під землею?
– Жодного сигналу, пан обер-лейтенант. Він мусить висунути антену, – показав жестом і крізь прочинені ворота глянув на горб, де стояв бункер, буцімто з такої віддалі міг побачити, чи його колега встиг уже висунути назовні антену.
Метрової товщини бетонна башта ховала під собою не артилерійські каземати, а вентиляційне устаткування підземного заводу, будівництво якого припинено було буквально за день перед вступом поляків. Відтоді, од середини березня, безперервно світили тут електричні лампи на склепінні, які живилися потужними акумуляторами. І зараз у їхньому світлі виднілися сходи, що вели кудись униз.
У невеликій ніші, в місці заздалегідь підготовленому для заводської радіостанції, присадкуватий солдат у маскувальному плямистому халаті порався біля похідної рації, Ніяк не міг зрозуміти, чому близькі, виразні сигнали раптом затухали і зникали, а потім поверталися знову.
– Ото чортів, – вилаявся стиха і попрямував до виходу.
Біля зачинених на три засуви дверей стояв вартовий з автоматом на грудях.
– Треба вийти й полагодити антену.
Вартовий пам'ятав заборону командира групи, але ж бачив, як радист мучиться, і вирішив допомогти встановити зв'язок.
Обидва дружно почали відсувати по черзі товсті металеві засуви. Коли радист узявся за останній, вартовий стримав його і про всякий випадок погасив ближчу лампочку. Обережність не завадить.
Лише тепер, у півтемряві, ледь освітленій сяйвом, що линуло зсередини, відсунули сталеву скобу й стали виштовхувати назовні овальний залізобетонний люк, який з легким шумом їхав на рейках, потім потрапив на завісу, повернувся, і тоді на тлі нічного неба з'явилися гілки дерев.
Вартовий дивився вслід радистові, що спритно вибіг назовні, і бачив, як той зненацька повалився від удару на землю. Не мав змоги ні допомогти товаришеві, ні зачинити люк, тож причаївся за рогом, біля самого отвору, готовий стріляти або колоти широким матроським ножем.
Зразу ж за його спиною під склом знаходилася кнопка і напис на стіні «Тривога». Зиркнув на сигнал і завмер, не зводячи очей з овальної плями місячного сяйва біля самісіньких яіг. Якщо хтось захоче проникнути сюди, його видасть тінь.
Знадвору долинав невиразний гуркіт, голоси. Вартовий знав: противників мусить бути кілька чоловік. Подумав, чи не краще зразу натиснути кнопку, проте, уявивши обер-лейтенанта флоту Зігфріда Круммеля, який з пістолетом у руці запитує, чому не виконав наказу, – змінив намір. Якщо зачинить люк, це врятує його. Коли перший спробує увійти, треба негайно діяти. Щоб тільки зразу влучно вдарити і не дати опам'ятатися іншим.
Тим часом за кілька метрів од входу, який стерегли Гуетлік з автоматом і Томаш з карабіном, відбулася блискавична нарада.