Пригоди. Подорожі. Фантастика - 91
- Автор: Шекли Роберт, Хендерсон Зенна
- Серия: ППФ (пригоди, подорожі, фантастика) #91
- Год: 1991
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- ISBN: 5-7720-0526
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Пригоди. Подорожі. Фантастика - 91». Краткое содержание книги:
Через кілька годин за півсотні кілометрів од цього місця у маленькій вітальні Матвія Шеремета ожив телефон.
На четвертому сигналі господар відгукнувся:
— Шеремет слухає.
— Матвію Петровичу, це майор Сагайда, із Узені. Пригадуєте?
— Що сталося? — незадоволено буркнув Матвій Петрович — кому подобається, коли його спозарана висмикують із ліжка.
— Мушу попередити: сьогодні до нас приїде Вадим Осташко, який веде спразу…
— Знаю, — перебив співрозмовника Шеремет, — а от вам це знати ні до чого. То що Вадим? І чому телефонуєте саме до мене?
— Я не турбував би… Але Вадима немає вдома.
— Вже немає? — перепитав Шеремет і глянув на настінний годинник.
— Очевидно, ще немає. Але ж він зайде до прокуратури перед від’їздом?
— Сподіваюсь. — Шеремет затиснув трубку плечем і вільною рукою відкоркував пляшку “Боржомі”, але не міг знайти поблизу склянки.
— Я хотів попередити. Сьогодні вночі убито його підслідного…
— В камері?
— Ні, на вулиці. Ми взяли з нього підписку… Георгій Деркач… його дружину теж застрелили.
— Стривай-но, — наказав Матвій Петрович, кілька разів ковтнув просто з горлечка, а по тому мовив: — Буду о пів на десяту в Маловидному. У Явдохи.
— От і добре, — схоже, що з полегкістю відказав майор.
Матвій Петрович кинув трубку на важіль. Не любив він несподіванок, хоча саме з них, власне кажучи, складалася його робота. Все інше, чим займався слідчий відділ прокуратури, — то оформлення у відповідності із законом та систематизація наслідків. Сюрпризи ж із року в рік дедалі більше дратували його. Мабуть, вік давався взнаки. Їй-право, над усе зараз Шереметові хотілося одного: стабільності. Принаймні у приватному житті. Вставати щодня о тій самій годині і щоб його вже чекали до сніданку; увечері — о пів на сьому — вже вдома, а там теплі капці, родинна вечеря і щось цікавеньке по телевізору. Невже до пенсії про таке не варто й мріяти? Втім, де гарантія, що він на своїй посаді дотягне до тієї пенсії. Щось останнім часом вони дедалі менше підходять одне одному: служба — Шереметові, а він — службі.
“Хоча, здавалося б, — вкотре подумав Шеремет, квапливо збираючись у відрядження, — настали просто-таки зоряні часи…”
Так, майже все те, що стільки років обстоював Матвій Петрович і про що не раз сперечався із тим же Лісовим, — від рівності усіх без винятку перед законом до безумовного дотримання принципу презумпції невинності, — зараз не просто визнають. На цьому наголошують з найвищих трибун. Навіть до концепції правової держави дійшла мова! Та чомусь їхнє реальне обласне життя перебудовується не зовсім так і зовсім у іншому темпі, аніж на телеостровах демократії.
Так, Лісовий вилетів з крісла, наче корок з пляшки шампанського. Але залишилися всілякі там товариші Хижняки. Поки Шеремет та кілька його однодумців роздивлялися та обмірковували нову ситуацію, Хижняки першими добігли до трибун, підхопили, підтримали і пройнялися, стали на вахту і поклялися, і виявилось, що знову саме вони знають, що треба та як треба. Лишень не так відверто нав’язували своє, як раніше те робив Лісовий. Не все, що хотілось би Хижнякам, вдалося, однак деякі справи відчутно гальмувалися. А це призводило до того, що чимало людей відмовлялись од своїх свідчень, невідомо звідки випливали нові люди й нові свідчення, що спотворювали попередню картину, підслідні раптом робилися надзвичайно впертими, лунали несподівані телефонні дзвінки. Не так часто, як колись, та й інтонація інша, а все ж лунали. І вельми поважні дзвінки.
Самі Хижняки роботою себе не переобтяжували, курсували з кабінету в кабінет, пахкали цигарками і розводилися про неминучий вибух злочинності, який підкосить перебудову, — і тоді все стане на свої місця, і вони знову хапатимуть кого треба та вправлятимуть мізки…
“Неминучого вибуху” все не було та не було, а от роботи помітно побільшало, бо почали розкручувати тих, кого свого часу намагалися не помічати, кого чіпали тільки у випадках, коли вже переступалися всі межі. Головний удар був спрямований на корупцію, хоча, звичайно, намагалися і все інше контролювати. Однак повільно, дуже повільно розкручувалися юридичні механізми. Стало зрозуміло: доки існує апаратний розподіл, доки не замінено систему професійної безвідповідальності, кардинальних зрушень не досягти. Щонайбільше — можна лише встановити певну динамічну рівновагу, за якої не занадто б страждали чесні громадяни…
…Коли Шеремет підійшов до прокуратури, Вадим уже порався біля своєї улюблениці — сірої “Волги” з тонованими вікнами. Звісно, Матвій Петрович на нього буркнув — мовляв, знаходь собі дівчаток з телефоном, якщо й надалі збираєшся козакувати; затим вони піднялися до кабінету.