Голодні ігри
- Автор: Коллинз Сьюзен
- Серия: Голодні ігри #1
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Год: Країна Мрій
- ISBN: 978-617-538-027-7
- Переводчик: Уляна Григораш
- Жанр: Боевая фантастика
Электронная книга - «Голодні ігри». Краткое содержание книги:
За годину стало зрозуміло — пора шукати місце, щоб отаборитися. Темніло, і нічні хижаки почали виходити на полювання; час від часу до мене долинали крики сови й завивання — перша ознака того, що у змаганні за зайців у мене буде багато суперників. Чи стануть хижаки загрозою для мене — важко сказати. Хтозна, які тут водяться тварини.
Та в першу чергу я вирішила застерегтися від наглої зустрічі з іншими хижаками — трибутами. Впевнена, багато з них продовжать полювати вночі. Ті, хто залишився біля Рогу достатку, мають доволі їжі, вдосталь води з озера, ліхтарики й факели, а ще зброю, якій вони так прагнуть знайти застосування. Я ж можу сподіватися тільки на те, що втекла від них достатньо далеко.
Перш ніж умоститися на ніч, я зробила з дроту два сильця-петлі й заховала їх у кущах. Я знала, що ризикую, розставляючи пастки, але мені потрібна їжа. Не розставляти ж пастки на ходу! Однак я все-таки відійшла на безпечну відстань, перш ніж отаборитися.
Я довго підшукувала годяще дерево. І вибрала вербу, не дуже високу, але добре сховану між інших дерев. Її довгі коси, забезпечать мені надійний захист. Я подерлася вгору, тримаючись за стовбур і обережно ступаючи та товстіші рілки, і зрештою знайшла хороше місце для лігвиська. Довго вовтузилася зі спальним мішком, намагаючись обрати якомога зручнішу позицію. Зрештою я запхала наплічник у ноги спального мішка й сама ковзнула всередину. Останнім штрихом став мій шкіряний пояс, яким я пристебнула до гілки спальний мішок і себе разом із ним. Що ж, якщо я крутитимусь уві сні, то принаймні^ не впаду з дерева. Мішок був достатньо великий, тож я склала його верхню частину в кілька шарів і використовувала її як подушку. Щойно стемніло, повітря одразу охолонуло. Хоча я вельми ризикувала біля Рогу, щоб дістати спальний мішок, але тепер перекопалася, що вчинила правильно. Цей спальний мішок, який відбиває тепло мого тіла, — безцінний. Я знала, що просто зараз принаймні кілька трибутів наразили ся на серйозну проблему — як зігрітися. А в мене з’явилося кілька годин для сну. Якби тільки не спрага…
Щойно я вмостилася, як заграв гімн, який передує оголошенню загиблих. У небі поплив офіційний герб Ка-пітолія. Власне, те, що я бачу поміж гілля, це величезний екран, який тримає один із безшумних вертольотів. Коли пролунали останні ноти гімну, небо на мить стемніло. В округах по телебаченню показують детальний повтор кожної смерті, але нам на арені не можна цього бачити: вважається, що це може дати несправедливу перевагу живим трибутам. Наприклад, якби я роздобула лук і пристрелила когось з учасників, мою таємницю було б розкрито. Ні, на арені нам показують звичайні світлини — ті самі, що й під час оголошення балів за показовий виступ. Обличчя. А замість оцінок — номер округу. Коли почали показувати фотографії, я затримала подих і заходилася загинати пальці, рахуючи мертвих.
Першою з’явилася дівчина з Округу 3. Це означало, що всі трибути-кар’єристи з Округів 1 і 2 вижили. Нічого дивного. Тоді показали фотографію хлопця з Округу 4. А це була несподіванка. Як правило, кар’єристи не вмирають у перший день. Далі хлопець з Округу 5… Гадаю, його вбила дівчина з лисячою мордою. Потім обоє трибутів з Округів 6 і 7. Хлопець з Округу 8. Обоє з Округу 9. Так, саме з хлопцем з Округу 9 я змагалася за наплічник. Я швидко порахувала загнуті пальці;
залишився ще один трибут. Невже Піта? Ні, це дівчина з Округу 10. На сьогодні все. На небі знову з’явився герб Капітолія і заграла велична музика. Тоді небо стемніло й стало знову тихо.
Я заспокоїлася, дізнавшись, що Піта живий. Я не раз говорила собі: «Якщо мене вб’ють, то нехай виграє він. Так буде краще для Прим і мами». Саме так я намагалася пояснити ті змішані почуття, що переповнювали мене, коли я думала про Піту. Вдячність за те, що він дав мені перевагу над іншими трибутами, коли під час інтерв’ю освідчився в коханні. Злість на його красиві слова на даху. Страх через те, що незабаром ми можемо зіткнутися око в око на арені…
Одинадцять мертвих, але жодного з Округу 12. Я намагалася згадати, хто залишився. П’ять трибутів-кар’єристів. Лисяча Морда. Трач і Рута. Рута… отже, в перший день вона вижила. Я не могла приховати своєї радості. Разом десять. Таким чином, залишилося ще три. Я згадаю їх завтра вранці. Тепер, коли на землю опустилася ніч, коли я на безпечній відстані від інших і зручно вмостилася на дереві, саме час відпочити.