Голодні ігри

Я гадала, що, опинившись усередині, одразу ж звільнюся, але помилилася. До мене підійшла жінка в білому халаті та зі шприцом у руках.

— Це просто маячок, Катніс. Що менше ти будеш борсатися, то. швидше я введу його тобі під шкіру, — мовила вона.

Борсатися? Та я була непорушна мов статуя. Проте біль від уколу був цілком реальний. Я відчувала, як гостра голка проколола мені шкіру і маячок засів у передпліччі. Тепер продюсери завжди зможуть дізнатися про моє місцезнаходження на арені. Аякже: бояться загубити трибута.

Щойно болючу процедуру закінчили, драбина одразу ж мене відпустила. Жінка кудись зникла, а з даху почали піднімати Цинну. Хлопець-авокс указав нам шлях до їдальні, де на нас чекав сніданок. Незважаючи на нервовий клубок у животі, я з’їла, скільки влізло, хоча як завжди чудова їжа сьогодні мені не смакувала. Нерви потроху здавали, і з таким самим успіхом я б могла жувати вугілля. Єдине, що зацікавило мене, то це краєвид із вікна: спочатку ми повільно пливли над містом, а тоді відкрилася панорама незайманої природи. Ось що бачать птахи у польоті. Тільки вони вільні й у безпеці. На відміну від мене.

Подорож тривала приблизно півгодини, перш ніж вікна затемнили: це означало, що арена вже недалечко. Вертоліт приземлився, і ми з Цинною знову скористалися драбиною, тільки цього разу вона спустила нас у підземелля, де були катакомби. Ми мовчки пройшли до приміщення, призначеного для останніх приготувань. У Капітолії його називають Стартовим комплексом. В округах його величають Скотобазою. Саме туди звозять товар перед забоєм.

Усе тут було абсолютно новеньке, я — перший і останній трибут, який скористається саме цим Стартовим комплексом. Усі арени — історичні пам’ятки, які дбайливо зберігаються після закінчення Ігор. Усі вони згодом стають популярним місцем відпочинку для жителів Капітолія. Туди можна заїхати на місяць, переглянути уривки Ігор, здійснити екскурсію в катакомби, відвідати місця, де гинули трибути. Можна навіть узяти участь у реконструкції подій.

Подейкують, що годують там просто чудово.

Приймаючи душ і чистячи зуби, я насилу втрималася, щоб не виблювати сніданок. Цинна зробив мені звичну зачіску, заплівши косу. Тоді принесли одяг, однаковий для всіх трибутів. Цинна не брав участі в розробці цього костюма, він навіть не знав, що в пакеті, але допоміг мені одягнути нижню білизну, прості плямисті штани, легеньку зелену блузку, твердий коричневий пояс і тоненьку чорну куртку до стегон і з каптуром.

— Вона з особливого матеріалу, який відбиває тепло тіла. Отже, чекай холодних ночей, — мовив він.

На шкарпетки, які щільно облягали ноги, я взула чоботи. Мушу визнати, вони були набагато кращі, ніж я сподівалася: з м’якої шкіри (набагато м’якшої, ніж мої вдома) і з прошитою гнучкою підошвою з гуми. В таких добре бігати.