Голодні ігри

Якийсь хлопець, здається, з Округу 9, підбіг до наплічника водночас зі мною, і кілька секунд ми тягали його туди-сюди, аж раптом хлопець закашлявся кров’ю і забризкав моє обличчя теплою липкою рідиною. Я бридливо відступила на крок. А тоді хлопець упав на землю. З його спини між лопатками стирчав ніж. Значить, інші трибути вже добралися до Рогу достатку, й розпочалася різанина. І справді: дівчина з Округу 2 підхопила з півдюжини ножів і тепер щодуху бігла до мене. На тренуваннях я бачила, як вона метає ножі. Вона завжди влучала в ціль. І я — її наступна мішень.

Розмитий жах сконденсувався в цілком конкретний страх перед дівчиною-хижачкою, яка от-от мене прикінчить. Адреналін шугнув у кров, я закинула наплічник за спину і чимдуж помчала до лісу. У повітрі почувся свист, і я здогадалася, що вона таки метнула в мене ніж. Я інтуїтивно підняла наплічник, щоб захистити голову. І гостре лезо увійшло саме в рюкзак. Пропихаючи руки в ремінці наплічника, я зникла в густих деревах. Я відчувала, що дівчина не переслідуватиме мене. Що вона повернеться назад до Рогу достатку, поки ще решта трибутів не розхапали найнеобхідніших речей. На моєму обличчі з’явилася посмішка.

«Дякую за ніж», — подумала я.

Добігши до лісу, я розвернулася і якусь мить дивилася на поле. Приблизно з дюжину трибутів безжально вбивали одне одного біля Рогу. Ще кілька лежали непорушно на землі. Ті, хто вирішив утікати, зникли в лісі чи саме перетинали пустир, прямуючи у протилежний від мене бік. Я бігла щодуху, аж поки густий ліс повністю не сховав мене від інших трибутів, і тільки тоді трохи пригальмувала. Наступні кілька годин я то йшла, то бігла, тікаючи якнайдалі від своїх можливих переслідувачів. Під час сутички з хлопцем з Округу 9 я загубила хліб, але, на щастя, мені вдалося вберегти плівку, яку я заховала в рукаві, а тепер дбайливо поклала до кишені. Також я витягнула ніж, який засів у наплічнику, — це був хороший ніж, із гострим довгим лезом, зубчастий біля ручки, ним можна буде ще й пиляти, — і запхала його за шкіряний пояс. Я досі не насмілювалася зупинитися, щоб вивчити вміст наплічника. Я просто йшла вперед, озираючись час від часу, щоб перевірити, чи нема переслідувачів.

Я здатна ходити без перепочинку дуже довго. Я навчилася цьому в лісі. Але мені знадобиться вода. До того ж така була друга вказівка Геймітча: «Знайди воду». Тож я боялася схибити, тому дуже уважно шукала бодай найменші ознаки води. На жаль, марно.

Ліс почав змінюватися: окрім сосон, з’явилися інші дерева, деякі з них були мені знайомі, інші я бачила вперше. Раптом до мене долинув шум, і я витягнула ножа, готова захищатися. Але виявилося, що це заєць.

— Рада тебе бачити, — прошепотіла я.

Якщо є один заєць, то поблизу повинно бути ще з сотню, требіа просто їх зловити.