Голодні ігри
- Автор: Коллинз Сьюзен
- Серия: Голодні ігри #1
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Год: Країна Мрій
- ISBN: 978-617-538-027-7
- Переводчик: Уляна Григораш
- Жанр: Боевая фантастика
Электронная книга - «Голодні ігри». Краткое содержание книги:
Я гадала, що вже закінчила, коли Цинна витягнув із кишені маленьку золоту переспівницю. Я зовсім про неї забула.
— Звідки вона у вас? — запитала я.
— Я відстебнув її від зеленої сорочки, яку ти залишила в поїзді,— відповів він.
Тепер я згадала, як відщепила її від маминої сукні й пришпилила до сорочки.
— Це ж символ твого округу, правда?
Я кивнула, і він пристебнув брошку до моєї сорочки.
— Комісія спершу не давала дозволу. Дехто думав, що ти зможеш використати брошку як зброю, і це дасть тобі нечесну перевагу. Але зрештою дозвіл дали, — мовив
Цинна. — А от у дівчини з Округу 1 перстень вилучили. Варто крутнути дорогоцінний камінчик — із персня вискакує отруйна голка. Дівчина запевняла, що не знала про це, і ніхто не зміг довести протилежного. Але талісман усе одно забрали… Ну, ось ти й готова. Переконайся, що тобі зручно.
Я походила туди-сюди, побігала, помахала руками.
— Все чудово. Пасує ідеально.
— Тоді не залишається нічого, як чекати на сигнал, — сказав Цинна. — Хіба що ти ще не наїлася.
Я відмовилася від їжі, але взяла склянку води, яку поволі сьорбала маленькими ковточками. Я старалася не гризти нігтів й не кусати губ, а натомість почала кусати щоку зсередини. Вона досі не загоїлася, тому скоро у роті з’явився присмак крові.
Коли я зрештою усвідомила, що станеться незабаром, моя нервозність переросла у переляк. Можливо, мене не буде серед живих уже за годину. Якщо не менше. Пальці інтуїтивно потягнулися до передпліччя, куди жінка зі шприцом всадила маячок. Рука досі боліла, але я почала нервово натискати на місце уколу, аж поки там не проступив синець.
— Може, хочеш поговорити, Катніс? — запитав Цинна.
Я похитала головою, але за мить моя рука потягнулася до нього. Цинна мовчки обняв її своїми долонями. Ось так ми сиділи, поки приємний жіночий голос не повідомив, що вже час готуватися до старту.
Досі тримаючи Цинну за руку, я підійшла до металевого люка й ступила на нього.
— Пам’ятай, що казав Геймітч. Тікай, шукай воду. Все інше потім… — (Я кивнула). — І знай. Мені заборонено робити ставки, але якби я міг, то обов’язково поставив би на тебе.
— Справді? — прошепотіла я.
— Справді,— відповів Цинна, а тоді нахилився і поцілував мене в чоло. — %,ачі тобі, дівчино у вогні.
Раптом на мене опустився скляний циліндр, він розірвав наші руки і розділив нас. Цинна легенько вдарив пальцями під підборіддя. Тримай голову високо.
Я задерла підборіддя й виструнчилася. Циліндр почав підніматися. Протягом п’ятнадцяти секунд мене оточувала абсолютна темрява, а тоді металевий люк виштовхнув мене на поле просто неба. На якусь мить мене осліпило яскраве сонце, подув сильний вітер, і я радо відмітила, що до мене долинає приємний запах сосон.
А тоді легендарний ведучий Клавдій Темплсміт оголосив:
— Пані та панове, оголошую сімдесят четверті Голодні ігри відкритими!
РОЗДIЛ 2
Шістдесят секунд. Саме стільки часу ми повинні стояти на металевому диску й чекати на гонг. Якщо ослу-хатися і зійти з диска швидше ніж за хвилину, вмонтована міна підривається — і трибут залишається без ніг. Шістдесят секунд, щоб роздивитися всіх трибутів, які стоять колом на однаковій відстані від Рогу достатку — велетенського золотого рогу із закрученим хвостом. Верхній отвір розташований приблизно на висоті двадцятьох футів, а з нього визирає все, необхідне на арені. Харчі, пляшки з водою, зброя, ліки, білизна, сірники. Навколо Рогу достатку розкидані інші речі, і що далі вони лежать від Рогу, то менша їхня цінність. Наприклад, за кілька кроків від моїх ніг лежить плівка. Можливо, вона б стала у пригоді під час зливи, і тільки. А от із самого Рогу достатку вистромлюється намет, який зміг би захистити за будь-якої погоди. Якби ж я була достатньо сильною, щоб змагатися з іншими двадцятьма трьома трибутами… Але я отримала чітку вказівку навіть не намагатися.
Ми стояли на відкритій рівнині, під ногами був пересохлий твердий ґрунт. За спинами трибутів навпроти мене не виднілося нічого: жодного пагорба чи скелі. Праворуч виблискувало озеро. Ліворуч і позаду простягнулися густі соснові ліси. Ось куди мені треба бігти. Негайно.
Але щедрі дари перед очима були такі спокусливі, що втриматися буде зовсім не легко. А головне, я знала: якщо
не я, то хтось інший їх отримає. Трибути-кар’єристи, яким удасться вижити у кривавій різанині, розділять між собою всі ці життєво важливі запаси. Раптом щось привернуло мою увагу. На купі акуратно складених вовняних ковдр лежав срібний сагайдак зі стрілами і лук. Вони ніби чекали на мене.