Голодні ігри

День котирся до вечора, і я визнала, що в мене неприємності. Ті три краплі сечі, які я спромоглася вичавити з себе, мали темно-брунатне забарвлення, голова просто розколювалася, а язик пересох і відмовлявся зволожуватися. Яскраве 'сонце засліплювало, тож я одягнула темні окуляри, але зрозумівши, що від них тільки гірше, заховала їх назад у наплічник.

Десь по обіді мені здалося, що я врятована. Я натрапила на кущі з ягодами і поквапилася зірвати смачні соковиті плоди, але, підносячи їх до губ, встигла уважно роздивитися. Я думала, що це чорниці, але вони були іншої форми, і коли я розчавила одну з ягід, із неї потік криваво-червоний сік. Я не знала цих ягід, можливо, вони і їстівні, але швидше за все, це якийсь підступний трюк продюсерів. Навіть інструктор із рослин у Тренувальному Центрі вчив нас не їсти ніяких ягід, поки ми на сто відсотків не переконаємося, що вони безпечні. Я й сама чудово це знала, але спрага позбавила мене сили волі.

На мене почала навалюватися втома, але не та, що зазвичай настає після довгого ходіння. Я відчула нагальну потребу зупинитися й негайно відпочити, хоча й знала, що єдині ліки від цього, — продовжувати пошуки. Я вирішила спробувати нову тактику — вилізти якнайвище на дерево й роззирнутися навкруги. Може, десь є ознаки води. На жаль, в усіх напрямках було одне й те саме — нескінченні ліси.

Я вирішила рухатися, аж поки не стемніє, і йшла і йшла, доки не стала перечіплюватися через власні ноги.

Цілковито виснажена, я знову залізла на дерево і пристебнулася паском. Апетит пропав, але я смоктала заячу кісточку просто так, щоб щось робити. Настала ніч, заграв гімн, і високо в небі з’явилася фотографія дівчини, вочевидь, з Округу 8. Тієї, котру добив Піта.

Страх перед зграєю кар’єристів — мізерний у порівнянні з пекучою спрагою. Окрім того, кар’єристи пішли в протилежний бік, та і їм також треба колись відпочивати. З такою нестачею води їм доведеться вертатися до озера, щоб наповнювати фляги.