Балтазар прибуває в понеділок
- Автор: Константин Теодор
- Год: 1972
- Язык: украинский
- Год: Дніпро
- Переводчик: Йосип Фельдштейн
- Жанр: Шпионские детективы
Электронная книга - «Балтазар прибуває в понеділок». Краткое содержание книги:
Після того як він ішов додому, вона заходила до його кабінету, щоб перевірити, чи він чогось не забув. Робила так з перших днів, коли стала його секретаркою. Потім продовжувала робити це й далі, хоч упевнилася, що швидше сонце поверне назад на схід, ніж начальник забуде щось на письмовому столі. Та вона й далі вперто продовжувала заходити до його кабінету, гадаючи, що, може, колись їй пощастить знайти забутий папірець чи ще що-небудь, покладене не на те місце, на якому начальник призначив йому лежати. Щоразу зі справжнім подивом оглядаючи стіл і інтер’єр кабінету, такий близький їй, вона зовсім не могла повірити, що хтось там працював протягом восьми годин. Кабінет виглядав не так, як наприкінці, а як на початку робочого дня. Лише ледве вловимий аромат лаванди й цигарок «Папастратос» засвідчували присутність того, хто щойно вийшов. Після цього вона теж ішла розлючена, що й цього разу начальник нічого не забув, що все було в суворому порядку, як учора, позавчора, як і в інші дні протягом двох років. Вона йшла сердита, бо вперто вірила, що якщо колись вона помітить у нього хоч найменшу неакуратність, то відчує його більш людським.
«Однак треба було все ж подзвонити начальникові», — докоряла сама собі, раптом схвилювавшись. Звичайно, якби вона це зробила, то могла б почути, як він втрачає самовладання, дратується, підвищує голос. А як вона дуже бажала, щоб так сталосяі Один раз, хоча б один-єдиний раз побачити, як він втрачає рівновагу, як кричить на неї, інакше кажучи, побачити його звичайною людиною із звичайними почуттями.
— Цілую ручки, панно Норо!
Нора винирнула зі своїх думок, наче зі сну, коли раптом вдарить буря. Перед нею стояв чоловік, вже немолодий, і ввічливо посміхався. Але вона не пригадувала, знайомий він їй чи ні.
— Ви мене знаєте, пане?
— Звичайно, знаю, панно Норо, хоч ви мене й забули.
І, не спитавши дозволу, він також сів на лаву праворуч.
— Звичайно в мене добра зорова пам’ять, і цього разу, здається, вона мені теж не зрадила: я не пам’ятаю, щоб я з вами колись знайомилася.
— Познайомилися, панно, познайомилися в пані Ортанси.
— Ага, у пані Ортанси.
І вона почервоніла, бо їй не хотілося згадувати про ті часи, коли вона відвідувала пані Ортансу.
— Відтоді минув рік. Адже так?
— Так, рік.
— Коли б ви знали, як пані Ортанса сумує за вами.
— Серйозно?
І про себе:
«Треба піти звідси. Цей старий дратує мене. Тільки й мови, що про пані Ортансу».
— І є за чим сумувати, панно!
— Ви гадаєте?
— Звичайно, я певний. Чи можна вас запитати, панно Норо?
— Питайте, пане… Не пам’ятаю вашого імені.
— Моє прізвище Подару. Отже, можу насмілитися…
— Насмілюйтеся, пане Подару.
— Допускаю, що ви не зустрічаєтеся з пані Ортансою, бо ви посварилися… чи з інших причин… зрештою, це мене не стосується. Та мені було б цікаво дізнатися, чи берете ви тепер участь у їхньому гуртку? Чи, може, влаштували такий гурток у себе вдома?
— Вам дійсно цікаво?
— Дорога панно, це мене цікавить з дуже важливої причини. Не хочу говорити вам компліментів, але відгоді, як ви не відвідуєте нашого гуртка, він став дуже не цікавий. Чи відомо вам, що і в мене була думка його покинути, але я не знаю ніде іншого. Якщо ви відвідуєте якийсь гурток, то я прохав би ввести туди й мене.
— Ні, пане, я не відвідую ніякого гуртка. Це мене більше не цікавить.
— Хочу вірити, що ви жартуєте, панно?
— Зовсім не жартую.
— Ви, мабуть, мені не довіряєте?
— Пане Подару, повірте, що мене більше не цікавлять сеанси спіритизму.
— Але ж, панно, — обурився він, — це просто злочин! Ви, саме ви були в нас чудовим медіумом! Пані Ортанса згадує про вас щосеансу. Вона говорить, що вже ніколи більше не знайде такого ідеального медіума, як ви.