Балтазар прибуває в понеділок
- Автор: Константин Теодор
- Год: 1972
- Язык: украинский
- Год: Дніпро
- Переводчик: Йосип Фельдштейн
- Жанр: Шпионские детективы
Электронная книга - «Балтазар прибуває в понеділок». Краткое содержание книги:
— Може. Але я вам уже сказала, що спіритизм мене не цікавить. То було, мов грип, який уже, дякувати богові, минув.
Старий подивився на неї непевно. Та це було дійсно так. Нора познайомилася з мадам Ортансою незабаром після того, як стала секретаркою в начальника, познайомилася через приятельку, пристрасну спіритистку, яка належала до гуртка пані Ортанси. Та приятелька запропонувала їй бути присутньою на одному з сеансів, хоча б із цікавості. Вона погодилася. Перший сеанс їй не сподобався. Все ж вона почала відвідувати гурток, коли пані Ортанса виявила в неї якості медіума. Однак минуло кілька сеансів, і вона відмовилася. Відмовилася з розрахунку, боячись, що втратить роботу, коли дізнаються про її відвідини спіритичного гуртка. Бо як можна бути секретаркою начальника й браги активну участь у спіритичних сеансах, та ще й як медіум!
— Панно Норо, — почулися їй, мов крізь сон, слова Подару, — я набагато старший за вас, адже так?
— Так, старший. Колись, якщо не помру, я теж буду у вашому віці.
— Не намагайтеся мене втішати. Мені не жаль, що я вже не молодий. Повірте, що жалкувати за чимось, чого не можна змінити, нерозумно. Та я хотів сказати інше, дорога Норо. Саме тому, що я набагато старший за вас, то можу дозволити собі дати вам пораду.
— Звичайно, пане Подару, звичайно.
— Отож, панно, я вам скажу, що ви робите величезну помилку, коли відмовляєтесь від зв’язку з іншим світом, світом духів, саме ви, що дістали від природи особливе чуття…
Та Нора вже його не слухала. Вона раптом відчула непереборну потребу піти, негайно повернутися до міста. Це бажання було таке ж сильне, як і те, що змусило її сюди приїхати. І вона, не слухаючи його, не сказавши жодного слова, піднялася й, не зважаючи на спеку, швидко пішла до автобусної зупинки.
«Тільки не дуже запізнитися!.. Тільки не дуже запізнитися!» — повторяла про себе стурбовано і схвильовано. Та вона зовсім не подумала про те, куди їй треба прийти, не дуже спізнюючись? Ні, такого їй і на думку не. спало, бо вона турбувалась одним — чи не прийде надто пізно?
Коли вона підійшла до зупинки, саме зупинився автобус. Він прибув з аеропорту переповнений, і вона ледве могла втиснутися. Зусилля й спека дуже її втомили. Молодик запропонував їй місце. Вона була така знесилена, що не могла навіть подякувати йому. Ще до того, як автобус дійшов до наступної зупинки, Нора заснула, і їй снилося, що вона не встигла на автобус, що наступний автобус запізнився і коли він з’явиться, звичайно, вже буде надто пізно. Надто пізно, чому? Давно! Вона не знала свідомо, хоч і знала підсвідомо. Знала та, яка була нею. Мабуть, справжня. Не знала інша, секретарка начальника, який безглуздий сон І Вона, звичайно, була в автобусі, задрімала, звичайно, їй снився той безглуздий сон, і їй уявлялось, що саме спізниться, коли прийде автобус. Безглуздий сон, бо фактично вона вже. була в автобусі. І, щоб переконатися, їй слід було тільки розплющити очі. Вона їх розплющила в момент, коли автобус стишив хід на зупинці Нікос Белояніс. «Боже, та на цій зупинці я повинна зійти!»
Вона рушила до найближчих дверей, штовхалася й вибачалася, наступаючи на ноги, й чула, як пані, схожа на мопса, сердита, що їй наступили на мозоль, назвала її дурепою й товстошкірою.
Нарешті вона вийшла. Була вся мокра. Полегшено зітхнула. Дякувати богові, приїхала вчасно. Книгарня молоді, перед якою була зупинка, ще не зачинилась на обідню перерву. Вона зайшла і попросила копіювального паперу. У них був. Вона знову зітхнула полегшено. Заплатила й, притискаючи до грудей пакет, залишила книгарню. Тут праворуч парадний вхід. Вона зайшла. Нікого там не було. В парадному тхнуло цвіллю. Нора, переконавшись, що її ніхто не бачить, впиняла з обгортки копірку, згорнула її в трубку і поклала до торбини. Обгортку викинула до урни на сміття.
«Тепер, здається, все гаразд», — подумала вона й задоволено посміхнулась. Якби хтось тої миті чув її н запитав, що саме «гаразд», Нора не знала б, що відповісти. Та й дуже б здивувалась, що її про таке питають. Але піхто цим не цікавився, отже, вона вийшла з парадного, сіла в автобус і за шість хвилин була вже в себе у службовій кімнаті. Як тільки ступила через поріг, вчула ледь чутний аромат лаванди й запашних цигарок «Папастратос». Це означало, що начальник був у кабінеті. Серце її дуже забилося. Цього разу він, звичайно, розгнівався. Він її лаятиме, певно, підвищить голос.
Вона зайшла, не стукаючи в двері. Це був один з чотирнадцяти пунктів поведінки, які він продиктував їй першого ж дня, коли вона стала його секретаркою.
— Прошу мені вибачити, що я не змогла…