Балтазар прибуває в понеділок
- Автор: Константин Теодор
- Год: 1972
- Язык: украинский
- Год: Дніпро
- Переводчик: Йосип Фельдштейн
- Жанр: Шпионские детективы
Электронная книга - «Балтазар прибуває в понеділок». Краткое содержание книги:
— Посидьмо трохи, Матею! Нібито стало трохи прохолодніше. Я щойно вийшла з помешкання й не хочеться знову йти в інше.
— Нас тут застигне дощ.
— То й що! Ми втечемо до кафетерію.
Кафетерій був за кілька кроків. Щоразу, коли відчинялися двері, до них долинав аромат ванілю й топленого масла, притаманний усім цим закладам.
Нора горнулася до нього, поклала голову йому на плече й заплющила очі.
— Ти стомилася, Норо?
— Дуже.
Раптом на її очах з’явилися сльози. Лише за кілька секунд Матей зрозумів, що вона плаче.
— Ти плачеш, Норо?
— Хіба плачу?
— Що трапилося? Чого ти не хочеш мені сказати?
І він витер їй очі хусточкою. Нора обняла його і ще дужче заплакала.
— Нічого не трапилося, клянуся тобі, Матею!
— Може, начальник тобі нагрубив? Може, лаяв?
— Повір мені, не було жодних неприємностей на роботі.
— Однак щось же трапилося…
— Що, Матею, що трапилося?
— Ти мене питаєш? Ти повинна мені сказати. Лише тобі де відомо, якщо взагалі щось відбулося.
— Відбулося… Відбувається, Матею… Та що саме, не знаю.
— Норо, ти дуже втомлена.
— Може, ти гадаєш, що я божевільна, Матею?
— Як ти можеш таке говорити, Норо? Та мене хвилює…
— І Тебе ХВИЛЮЄ?
— Як не хвилюватися, коли я бачу, що ти втомлена!
— Ага, ти лише через це хвилюєшся? — її голос пролунав дуже розчаровано.
— А через що ж треба, Норо?
— Я гадала, що ти хвилюєшся через те, що й я.
— А ти через що ж?
— Я схвильована… схвильована того, що мене ніби підстерігає велике нещастя, Матею.
— Дорога Норо, це ж дурниця, яка небезпека може тобі загрожувати? Повір мені, винна в усьому лише твоя втома.
— Якби ж то так, Матею!
— Повір мені! Іншої причини немає!
— Матею!.. Якби ти знав, Матею!..
— Що мені слід знати, Норо?
— Як я боюся, Матею!
— Кого? На бога!
— Не знаю!.. Не знаю, чи я боюся когось, чи чогось? Слово честі, Матею, не знаю. Знаю тільки, що коли б я тебе не любила, мені не було б так страшно. Може, й зовсім би не боялась, мені було б зовсім байдуже, що станеться зі мною.
— Але, Норо, нічого з тобою не трапиться!
— Трапиться! Не може бути, щоб не трапилося. Щось дуже тяжке, дуже серйозне, Матею. Щось таке, що нас розлучить. А я не хочу тебе втрачати, мій дорогий! Не хочу! Допоможи мені, Матею, не втратити тебе!.. Допоможи мені!
— Норо, поклянися, що ти нічого від мене не приховуєш.
— Клянуся, Матею!
Тоді це дуже просто. Норо. Я тобі допоможу. І так, що це піде тобі на користь: завтра ж поведу тебе до фахівця, який вижене з твоєї голови оті погані думки.
— Як я тебе люблю, мій дорогий!
— Не гадаю, Норо, що я тебе люблю менше,
— Знаю. І тому саме було б страшно.
— Що було б страшно, Норо?
— Щоб зі мною щось трапилось.
— Дурниці! Повір мені, Норо, що то дурниці.
Кілька дрібненьких крапель дощу впало на їхні обличчя.
— Пішов дощ, Матею.
— Ходімо звідси. Знаєш, що я пропоную? Повечеряти в ресторані з музикою. Мені здається, що тобі треба розважитися.
— Я дуже втомилася, Матею. Дуже втомилася. Відведи мене додому.
Вони рушили, під дрібним густим дощиком. їм поталанило — знайшли вільне таксі. Нора мешкала в старому великому будинку поблизу театру оперети. Коли вони були вже біля її будинку, вона поцілувала його й сказала:
— От я й удома.
— Я теж піднімуся, Норо.
— Ні, я ж тобі говорила, що дуже, дуже зтомилася. Приходь завтра. Я на тебе чекатиму.
— Добре, Норо! Зроблю так, як ти хочеш.
— Дуже добре зробиш. На добраніч!
Вона вийшла з машини. Подивилася вслід таксі, яке віддалялося. Потім зайшла у вестибюль. Викликала ліфт. Піднялася на четвертий поверх. Але з ліфта не вийшла, а спустилася знову вниз.
Не зважаючи на дощ, який усе більшав, рухаючись вздовж стін, вона пішла в напрямі вулиці Вікторівн. У першому кіоску, що трапився їй по дорозі, купила конверт, згорнула вчетверо аркуші використаної копірки і всунула її всередину. Заліпила. Тепер конверт виглядав дуже товстим. Вона пішла далі. Перетнула набережну й, коли досягла вулиці Вікторієй, одразу звернула на вулицю Філіті. Ліворуч був двоповерховий будинок, який і зовні мав непривабливий вигляд, а всередині це була справжня руїна. У вузькому коридорі з облупленими й вогкими стінами дерев’яні розхитані сходи вели на другий поверх. Праворуч, одразу біля вхідних дверей, були два ряди поштових скриньок, До скриньки, на якій було прізвище Замфіреску, Нора вкинула конверт з копіркою і пішла геть.