Балтазар прибуває в понеділок

Вона поглянула на годинника. Минула чверть години. Що вона повинна тепер робити? Яка дурниця? Нічого! Адже вона не прийшла з певною метою. Прийшла провітритися. Правда, повітря тут було не особливо чисте. Та якщо вона уже була тут, холодок під деревами приємніший, ніж задушлива спека в автобусі чи тролейбусі. Вона залишиться тут ще на часину, а потім повільно, холодочком поміж деревами піде в ресторан «Міоріца», з’їсть смаженого м’яса, вип’є зо дві пляшки пива. Аби лиш було чеське пиво «Пільзен», як минулого тижня, коли вона була там з Матеєм.

Раптом вона згадала про свого начальника. Майже весь час вона думала про нього, але лиш тепер уявила його так, ніби він стояв у неї перед очима. Начальником називали його всі. Так і вона до нього зверталася. В глибині душі вона хотіла б назвати його Октаве, але не могла, не насмілювалась. Спочатку, з першої_ж миті знайомства він був для неї лише начальникам. Високий, стрункий, без сумніву гарний мужчина. Очі кали особливу принадність, яку не можна навіть пояснити. На її думку, жодна жінка не могла б лишитися байдужою, коли б його очі зупинилися на ній так, як звичайно мужчини дивляться на жінку. Може, тому, що в начальника такі гарні очі, Нора хотіла б закохатися в нього. Та хоч очі його були й гарні, вони були недоступні, бо він теж був цілком недоступний начальник, і з першої миті, хотів того чи не хотів, поводився як начальник. Нора й раніше мала начальників, але ті були начальниками лише тому, що інші, вищі за них, дали їм відповідну посаду. Вони зовсім і не вдавали з себе суворих начальників, і не були ними. Фактично багато разів, коли вона друкувала на машинці або відповідала по телефону, Нора питала сама себе, чи існує ще й інший, справжній начальник, крім того, якому вона підлягає?

Вранці, коли начальник приходив на роботу завжди в той самий час, від нього злегка пахло лавандою і тютюном, тютюном, з якого виготовляють цигарки «Папастратос». Він бажав їй доброго ранку тим люб’язним тоном, яким говорив до неї завжди. Насправді він цим томом розмовляв з усіма, ніколи не дратувався, не підвищував голосу, ніколи не робив зауваження. Коли в цього й було якесь зауваження, то він робив його в такій формі й таким тоном, що винуватець вважав, ніби його фактично познайомили з новим розпорядженням. Так, він завжди був дуже люб’язний, дуже ввічливий, дуже гуманний. Якщо траплялося, що в неї не було роботи, то він дозволяв їй піти додому раніше, а коли вона просила дозволити вийти на годину, — він звільняв її на весь ранок. Та все те відбувалося в рамках точних партикулярних стосунків, причини яких вона не змогла бачити й відчувати інакше, ніж як «начальник». Начальник ніколи не жартував з нею, не говорив їй приємних слів, наприклад, що зачіска або сукня їй личать. Одне слово, він був начальник, і тому, можливо, їй було важко уявити його в домашніх умовах. Вона знала, що він був одружений, а тепер живе один, але чи померла його дружина, чи він з нею розлучився, вона не змогла дізнатися. Вона не могла його собі уявити в стосунках з іншими жінками, з друзями.