Навколо Парнасу: Літературні бувальщини
- Автор: Артемчук Ігор М.
- Год: 1989
- Язык: украинский
- Год: Дніпро
- ISBN: 5-308-00317-3
- Жанр: Юмористическая проза
Электронная книга - «Навколо Парнасу: Літературні бувальщини». Краткое содержание книги:
Н 15
«Містере Фолкнер, мені так сподобався ваш роман, що я замалим не купив його».
ГУМАНІСТ
— Містере Фолкнер, кажуть, ви не визнаєте так званих літературних угруповань. Як вас тільки не називали: натуралістом, традиціоналістом, символістом і т. д. Цікаво, як ви вважаєте, до якої школи ви належите?
— Я сказав би так, і, сподіваюсь, що це правда: єдина школа, до якої я належу і хочу належати,— це школа гуманістів.
А. В. Головко
1897—1972
СТАВЛЕННЯ ДО КРИТИКИ
— Андрію Васильовичу, як ви ставитесь до критики ваших творів?
— Я не такої високої думки про свої твори, щоб не прислухатися до думки інших. Об'єктивний критичний аналіз може іноді допомогти В роботі.
ЛЮДИНУ, А НЕ ФАХ
Народний художник СРСР Сергій Григор'єв запропонував Головкові написати його портрет. Андрій Васильович охоче згодився позувати, але поставив умову:
— Жодних письменницьких атрибутів, рукописів, книжок і таке інше. Пишіть людину, а не її фах,— сказав він тоді.
Бертольт Брехт
1898—1956
ІСТОРИЧНА ПАРАЛЕЛЬ
Як відомо, Б. Брехт емігрував із фашистської Німеччини до США. Та невдовзі після війни його викликали з комісію по розслідуванню антиамериканської діяльності. Письменник звинувачувався в тому, що своїми творами він насаджує в Америці комунізм. Становище Брехта було досить скрутним, але він вийшов із нього несподівано і оригінально. Брехт заявив, що переклади його п'єс і поезій англійською мовою неточні і треба звірити їх з німецькими оригіналами. Як автор, він мав на це право, тому власті змушені були виконати його вимогу. І почалося довготривале вивчення текстів Брехта, яке закінчилось великим диспутом на політичну тему в тій же комісії.
Після допиту задоволений Брехт заявив:
— Я зміг зробити те, що не вдавалося навіть Гейне: змусив поліцію вивчати свої твори.
ПРО «ТЕАТР АБСУРДУ»
Брехт негативно сприйняв «театр абсурду» — модну течію, що виникла у мистецтві в середині п'ятдесятих років.
Під час зустрічі Брехта з головним ідеологом цього напряму Еженом Іонеско зайшла мова про об'єктивну істину.
— Світ недоступний для пізнання! — заявив Іонеско.
— Може бути,— спокійно відповів Брехт,— але в такому разі звідкіля вам це відомо?
ЧИ ПОТРІБНІ КОМИ
Брехт, як завідуючий літературною частиною німецького драматичного театру, одержав п'єсу невідомого автора з листом: «Від драматургів усіх часів і народів я відрізняюсь тим, що принципово не ставлю ком, бо вважаю, що вони не потрібні. Якщо ж ви іншої думки, то прошу вас поставити їх там, де вважаєте доречним. З глибокою повагою ваш Моріц фон Морбах».
Повертаючи п'єсу, Брехт написав:
«Шановний пане фон Морбах! Вважаючи коми вкрай необхідними, дуже прошу вас — наступного разу надішліть тільки коми, а текст я вже якось напишу сам.
Ваш Б. Брехт».
СВОЄРІДНИЙ ЕПІГРАФ
У 1954 році німецький художник Ганс Грундіг створив картину «Забороніть атомну бомбу!». Своєрідним епіграфом до цієї картини Грундіг узяв відомі слова Брехта: «Великий Карфаген вів три війни. Він був ще могутній після першої, ще багатолюдний після другої. Його неможливо було відшукати після третьої».
В. М. Сосюра
1898—1965
Я НЕ ПІП
На початку двадцятих років В. Сосюра був найулюбленішим поетом молоді. Його виступи перед аудиторією завжди викликали бурхливі овації. А після читання люди збиралися довкола нього, про щось запитували, висловлювали своє захоплення. Дівчата дивилися на нього закоханими очима.
Юрій Смолич згадує виступ Сосюри у Харкові на Сковородинських педагогічних курсах: дівчина-студентка підбігла, вхопила Сосюрину руку — поцілувала і, заливаючись слізьми, втекла.
— О! — тільки й вимовив зніяковілий Володимир Миколайович.— Хіба я піп, що вона мене в руку?.. Я — червоний боєць, поясніть це їй, будь ласка, товариші...
ПРО КРИТИКІВ-ХИТРУНЦІВ
Володимир Сосюра поважав критиків-творців і не любив критиків-хитрунців, пристосуванців. Про одного з останніх сказав:
Саме цей критик міг говорити про все і про всіх, причому байдуже, довго і нудно. Володимир Миколайович сміявся: