Козацькому роду нема переводу, або ж Мамай і Чужа Молодиця

Чути було ту пісню і в березовім гайку біля мирославського собору, що про його красу колись чимало книг написано, збудованого без жодного залізного гвіздка, бо ж залізними колись тіло Спасителя до хреста прибивали.

Чути пісню було і в мурованих панських хоромах, що красувались по майданах, чути було і в хатах заможніших міщан та ремісництва, і на околицях міста, де біліли охайні халупи злидарів.

Долинала пісня й до вишгорода, який нависав над городом руїнами домініканського монастиря, спаленого ще заходами гетьмана Богдана Хмельницького за те, що мнисі-домінікани, нітрохи не жадаючи приходу козацького визвольного війська, освящали шляхетський меч, круг костьолу його носили, щоб дав Бог викоренити всю вільну Русь, а пожар там жахтів тоді такий пребуйний, що в костьолі дзвони дзвонили самі по собі… Тепер по всій горі над містом була широка пустка, і тільки багате водою джерело на самому верху, як і завжди, струміло вниз веселим потічком та на готичній вежі поруйнованого монастиря останнім часом удень і вночі сидів понурий сокіл.

Звідти ж, від руїн монастиря, — гульк та гульк! — видніло добре і все місто, і ріка Рубайло, що окружала його, і Красавиця — озеро, дугою вигнуте, і хати поза озером, і вся Калинова Долина, велетенська чаша, в якій затишно лежало не тільки місто Мирослав, а й хутори, а й села, поля, сади, городи, діброви та гаї.

Обидва виходи з тієї величезної Долини — поміж горбами та пагорбами, між річкою та озером, між мочарами та непроходимими болотами — замикали дві фортеці, не так давно збудовані Бопланом: високі вали з чотирма вежами, з гарматами в нерівно попробиваних вікнах, з важкими ворітьми, що вели в Коронний замок, який стовбичив поміж озером та високим берегом ріки Рубайла, що далеко й далеко за нею лежали заболочені луги, порослі вільшиною, верболозом та вербами.