Замах на бродягу
- Автор: Сименон Жорж
- Год: 1968
- Язык: украинский
- Год: "Дніпро"
- Жанр: Полицейские детективы
Электронная книга - «Замах на бродягу». Краткое содержание книги:
Він ступив ще кілька кроків, пірнув навмання у під'їзд, якогось будинку й опинився перед віконцем консьєржки.
— Як пройти в «Лотос»?
Вона підозріливо глянула на нього, нюхом відчуваючи, що перед нею поліцай.
— Хіба ви не бачили, що там зачинено?
— Мені потрібен бухгалтер, пан Резон…
— Перші сходи ліворуч, з подвір'я…
Темне брудне подвір'я було щільно затиснуте між чотирма стінами з чорними-прямокутниками здебільшого незавішених вікон. Ліворуч за обдертими напіввідчиненими дверима виднілися дерев'яні сходи, що страшенно зарипіли, коли на них ступив огрядний комісар. На одних із дверей другого поверху він побачив цинкову пластинку з погано вигравіруваними, скоріше надряпаними словами: «Повний місяць». Так називалося сусіднє з «Лотосом» кабаре.
Навпроти висів шматок картону з написом: «Лотос».
Комісарові раптом здалося, що він потрапив за лаштунки театру. Ці старі, запорошені, жалюгідні декорації нічим не нагадували ні про елегантні вечірні туалети, ні про залпи шампанського, ні про веселу музику.
Він постукав, але у відповідь не почув жодного звука, постукав знову, але теж марно, крутнув круглу фаянсову ручку і опинився в напівтемному коридорі з облупленими стінами. В ньому було двоє дверей — одні в кінці, друг праворуч. Саме в них він і постукав, і в ту ж мить зсередини долинув якийсь шурхіт. Минула ціла хвилина, пер. ніж він почув:
— Зайдіть…
Пробившись крізь брудні шибки, сонячні промені немов повисли в курному, синьому від сигаретного диму повітрі. В кімнаті було двоє. Сидячи за столом, гладкий підстаркуватий чолов'яга з голим рожевим черепом, оздобленим кількома сірими волосинками, поправляв свою краватку, в той час як молода дівчина в квітчастій суконьці стояла біля вікна, марно намагаючись надати собі невимушеного вигляду.
— Пан Резон?
— Так, це я, — відказав гладун, не підводячи очей.
Комісар прибув явно невчасно.
— Я комісар Метре.
Від запаху дешевих парфумів задуха в кімнаті здавалася особливо нестерпною.
— То я піду, пане Жюль… Не забудьте, що я у вас просила…
Він зніяковіло відчинив шухляду і дістав із старого потертого портмоне кілька асигнацій, які в ту ж мить зникли в сумочці дівчини.
Вона швидко вийшла, цокаючи тонкими каблуками.
— Усі вони такі, — зітхнув пан Резон, про всяк випадок витираючи хустинкою лискуче, погано виголене обличчя, щоб стерти можливі сліди помади. — В суботу платили, а з середи вони вже біжать по аванс.
Кумедний кабінет і кумедний чолов'яга! Мегре здавалося, що він потрапив скоріше до конторки якоїсь шахрайської лавочки, аніж за куліси кабаре. Календар, кілька полиць з потріпаними гросбухами, голі стіни, меблі, певно, куплені на тандиті…
Він обережно сів на стілець з перев'язаною мотузками ніжкою, що на нього показав пан Резон.
— Ну, ви знайшли його?
Бухгалтерові досі бракувало впевненості в собі. Мегре помітив, як тремтить його пухка рука, коли він запалював сигарету. Товсті короткі пальці були жовті від нікотину.
До цієї комірчини, з вікном на подвір'я, майже не долинав гомін вулиці. Людина могла відчувати себе в ній, немов у якомусь іншому світі. Бухгалтер сидів без піджака, і під пахвами на його несвіжій пожмаканій сорочці темніли пітні плями.
Мегре міг би побитися об заклад, що він живе самотньо десь у такій же комірчині і щоранку сам готує собі сніданок на спиртівці.
— Ви знайшли його? — повторив бухгалтер. — Він живий?
— Мертвий.
Бухгалтер зітхнув і побожно опустив повіки.
— Я так і думав. Що з ним сталося?
— Його задушили…
Він рвучко підвів голову і здивовано зиркнув на комісара.
— Його жінка знає?.. А Антоніо?
— Я допіру в них був… Антоніо опізнав тіло… Я хотів би поставити вам кілька запитань.
— Якщо зможу, я охоче відповім…
— Останнім часом ваш хазяїн ні з ким не ворогував?
В нього були жовті зуби і, мабуть, тхнуло з рота.
— Це залежить від того, що розуміти під ворожнечею… Конкуренти?.. Певна річ. Його успіху багато хто заздрив… А взагалі, це важка професія. Тут у кожного більше ворогів, аніж друзів.
— Як ви пояснюєте, що за чотири роки Буле зміг купити чотири кабаре?
Бухгалтер одразу відчув себе упевненіше.
— Якщо ви хочете знати мою думку, то вся річ у тім, що месьє Еміль був дуже серйозною людиною… Він усе поставив на ділову ногу… Купуйте — продаю. Так, начебто це була бакалійна крамниця…
— Ви хочете сказати, що він сам не споживав власного краму? — не втримався комісар.
Пан Резон зрозумів натяк.
— Якщо ви маєте на увазі Лею, ви помиляєтесь. Я їй в батьки годжуся… Вони всі довіряють мені свої клопоти, просять дати пораду…