Замах на бродягу

З'ясувалася ще одна невеличка деталь.

— Я гадаю, пане Резон, що увечері ви не працюєте?

Бухгалтер з пуританським обуренням хитнув головою.

— Я ніколи ще не переступив порога кабаре… Це не має стосунку до моєї роботи.

— Але все-таки ваш хазяїн, певно, інформував вас про свої справи?

— В принципі, так…

— Чому лише «в принципі»?

— Ну, хоча б тому, що він ніколи не звірявся мені щодо своїх планів… Про його намір купити «Парі-стрип» я, наприклад, довідався лише напередодні підписання купчої… Він не любив багато говорити.

— Отже, ви нічого не знаєте про побачення, яке в нього було у вівторок?

— Нічогісінько… Ви, мабуть, не зовсім точно уявляєте собі, які тут порядки. Я буваю на роботі вранці і після обіду. Вранці я майже завжди сам… А після обіду приходив хазяїн з Адою… Вона в нього за секретарку.

— А де його кабінет?

— Ходімо, я покажу…

Кімната, до якої вони зайшли, була майже поряд і мало чим відрізнялася від тієї, з якої вийшли. В кутку столик з друкарською машинкою, біля нього кілька ящиків для справ. На стінах дві фотографії. На одній із них комісар упізнав Марину з дітьми, на другій була зображена білява жінка з сумним поглядом, очевидно, перша дружина Еміля.

— Він викликав мене лише тоді, коли йому потрібна була якась довідка. А решту часу я робив усілякі замовлення та складав рахунки.

— Отже, всі розрахунки здійснювалися через вас?.. В тім числі і розрахунки з рук у руки, потай від податкової інспекції?

— Що ви маєте на увазі?

Хоча Мегре й не належав до служби охорони порядку, йому були добре знайомі деякі звичаї паризького демімонду.

— Я припускаю, що деякі платежі відбувалися на місці, без оформлення квитанціями безпосередньо… Потай від податкового інспектора.

— Даруйте, пане комісар, але тут ви помиляєтесь. Я знаю, що подібна думка про власників кабаре досить поширена… Та на відміну від своїх колег хазяїн ніколи не шахраював. Він шанував закон і не дозволяв собі жодних порушень.

— Це ви складали декларації про прибутки?

— Певним чином… Я готував усі розрахунки, а потім передавав документацію адвокатові.

— Припустімо, що месьє Емілю раптом знадобилася велика сума грошей… Скажімо, півмільйона франків… Де б він їх брав?

— Де завгодно… Хоча б у касі будь-якого з кабаре.

— Таке з ним траплялося?

— Певна річ… Правда, він ніколи не брав так багато. Сто тисяч, двісті…

— Отже, в нього не було жодної потреби брати гроші в банку?

Пан Резон замислився, заінтригований цим запитанням.

— Стривайте… Вранці я тут, і в сейфі завжди є гроші — виторг минулого вечора. Я здаю його до банку лише ополудні. Але вранці я його тут ніколи не бачив — він спав. Увечері, як я вам сказав, він міг би взяти потрібні гроші, в будь-якому з чотирьох кабаре… А от після обіду складніше. Коли б йому знадобилася ця сума після обіду, він безперечно, подався б до банку…