ЕФЕКТ ЛЮЦИФЕРА. Чому хороші люди чинять зло
- Автор: Зимбардо Филипп Джордж
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Yakaboo Publishing
- ISBN: 978-966-97633-6-5
- Переводчик: Любомир Шерстюк
- Жанр: Психология
Электронная книга - «ЕФЕКТ ЛЮЦИФЕРА. Чому хороші люди чинять зло». Краткое содержание книги:
В’язень із камери №3 запитує, чи можна отримати якісь книжки. Гельманн пропонує видати кожному «примірник правил» як літературу для читання перед сном. Настав час для ще однієї переклички.
«Тож ніхто сьогодні ввечері не клеїть дурня, пам’ятаєте? Почнемо перекличку із 2093-го, щоб як слід потренуватися», — каже він.
Барден прагне слави: він походжає просто перед обличчями в’язнів і приказує: «Ми не вчили вас так розраховуватися. Голосно, чітко, швидко! 5704-й, таки занадто повільно говориш! Починай знову зі стрибків».
Наглядачі починають карати всіх підряд: для покарання їм уже не потрібна причина. 5704-й не зважає на наказ: «Я не збираюся цього робити!»
Барден намагається примусити його, в’язень присідає, але не досить низько.
«Нижче, хлопче, нижче!» — Барден пхає його кийком у спину.
«Гей, не штовхай мене!»
«Ти сказав “не штовхай”?» — насміхаючись перепитує Барден.
«Так я й сказав, не штовхай!»
«Лягай і віджимайся, — наказує Барден. — А тепер повертайся в шеренгу».
Барден діє набагато рішучіше й енергійніше, ніж раніше, але альфа-самцем, очевидно, все ще залишається Гельманн. Та коли Барден і Гельманн утворюють динамічну пару, Джефф Лендрі раптово відступає на задній план чи взагалі зникає з арени дій.
Навіть найкращого в’язня, 2903-го («Сержанта»), без жодних причин змушують віджиматися і стрибати.
«Дуже добре! Погляньте, як він старається! У нього купа енергії сьогодні ввечері, — каже Гельманн. Потім він переходить до 3401-го. — Усміхаємось? Що сталося?»
Втручається його колега Барден: «Ти усміхаєшся, 3401-й? Думаєш, це весело? Тобі не хочеться спати сьогодні вночі?»
«Перестаньте усміхатися! Це вам не шкільна роздягальня. Якщо бодай ще хтось усміхнеться, йому доведеться стрибати за всіх дуже довго!» — запевняє ув’язнених Гельманн.
Розуміючи потребу в’язнів розвіятися і змінити похмуру атмосферу, Гельманн розказує Барденові жарт, сподіваючись відволікти понурих в’язнів: «Пане наглядач, знаєте анекдот про безногу собаку? Щоночі господар виносив її на вулицю побігати». Вони з Барденом сміються, але жоден із в’язнів не усміхається. Барден жартівливо дорікає Гельманнові: «Їм не сподобався ваш жарт, пане наглядач».
«Тобі сподобався мій анекдот, 5486-й?»
Джеррі (5486) чесно відповідає: «Ні».
«Вийди сюди й відіжмися десять разів за те, що тобі не сподобався мій анекдот. І ще п’ять за усмішки, разом — п’ятнадцять разів».
Гельманн в ударі. Він примушує всіх в’язнів стати обличчям до стіни. Коли вони обертаються, він демонструє їм позу «однорукого продавця олівців». Охоронець запихає одну руку в штани, тримає палець у ділянці промежини, так наче у нього ерекція. В’язням наказують не сміятися. Та деякі все-таки сміються, після чого їх змушують віджиматися чи присідати. Номер 3401 каже, що не вважає це чимось смішним, і йому доводиться віджиматися за чесність. Потім усім наказують проспівати їхні номери. Гельманн запитує у «Сержанта» (2093), чи це схоже на спів.
«По-моєму, це схоже на спів, пане наглядач».
Гельманн змушує його віджиматися, бо той не згоден з його думкою.
Несподівано «Сержант» запитує: «Чи можна мені зробити більше віджимань, сер?».
«Можеш зробити ще десять разів, якщо хочеш».
Тоді «Сержант» кидає йому ще демонстративніший виклик: «Мені віджиматися до сьомого поту?».
«Звісно!» — Гельманн і Барден не знають, як реагувати на такий уїдливий докір, але в’язні дивляться один на одного в сум’ятті, розуміючи, що «Сержант» може спровокувати нові покарання, які потім поширяться на всіх. Тепер вони реагують на нього як на непорозуміння.
Коли згодом в’язнів просять розрахуватися у складному порядку, Барден глузливо додає: «Це повинно бути неважко для хлопців з такою хорошою освітою!»
Насправді він підсміюється з освічених людей, називаючи їх «розпещеними інтелектуалами-снобами», хоча й сам він, звісно, навчається в коледжі.
В’язнів запитують, чи потрібні їм постіль і ліжка. Усі відповідають ствердно. «Ну, і що ви, хлопці, зробили, — запитує Гельманн, — щоб заслужити ліжка і постіль?» «Ми повитягали з неї всі реп’яхи», — відповідає один з них. Гельманн наказує ніколи не казати «реп’яхи». Їх треба називати «колючками». Це простий приклад використання мови як засобу влади, який зі свого боку творить реальність. Як тільки в’язень називає реп’яхи «колючками», Барден дозволяє йому взяти подушку і ковдру. Гельманн повертається з постіллю, тримаючи її під руками. Потім він вручає їх кожному, окрім 5704-го. Його він запитує, чому той так довго не міг узятися за роботу. «Тобі потрібна подушка? Чому я повинен давати тобі подушку, якщо ти не хочеш працювати?» «Бо в мене хороша карма», — відповідає 5704-й дещо грайливим тоном.