ЕФЕКТ ЛЮЦИФЕРА. Чому хороші люди чинять зло
- Автор: Зимбардо Филипп Джордж
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Yakaboo Publishing
- ISBN: 978-966-97633-6-5
- Переводчик: Любомир Шерстюк
- Жанр: Психология
Электронная книга - «ЕФЕКТ ЛЮЦИФЕРА. Чому хороші люди чинять зло». Краткое содержание книги:
Джефф Лендрі наполягає на тому, щоб 8612-й знов одягнув панчохи на голову, які зняв під час вечері. «Ми ж не хочемо, щоби щось з твоєї голови потрапило тобі в їжу і ти захворів через це».
8612-й відповідає дивакувато, наче втрачає зв’язок із реальністю: «Я не можу вдягти це на голову, воно затісне. У мене болітиме голова. Що? Я знаю, що так не прийнято. Саме тому я намагаюся звідси вибратися... Вони продовжують казати “ні, голова в тебе не болітиме ”, але я знаю, що вона розболиться».
Річ (1037) також виглядає похмурим і пригніченим. У нього застиглий погляд, говорить повільно і монотонно. Він лежить на підлозі своєї камери, безперервно кашляє, наполягає на зустрічі з суперінтендантом. (Я зустрічаюся з ним, повернувшись після вечері, даю йому таблетки від кашлю і кажу, що він може піти, якщо відчуває, що не може більше терпіти, проте краще не витрачати стільки часу і сил на спроби бунту. Він повідомляє, що йому краще, і обіцяє постаратися.)
Потім наглядачі переходять до Пола (5704), який починає поводитися самовпевненіше, наче хоче зайняти місце колишнього лідера бунтівників Даґа (8612). «Ти щось нещасливий, 5704-й», — каже Лендрі, а Гельманн починає проводити кийком туди-сюди по ґратах у дверях камери, лунає голосне пронизливе брязкання. Барден додає: «Як думаєш, їм сподобаються ці звуки після відбою, наприклад, сьогодні вночі?»
Номер 5704 пробує віджартуватися, але наглядачі не сміються, хоча дехто із в’язнів посміюється. Лендрі каже: «О, чудово-чудово. Продовжуй, справді. Нам уже стає смішно. Я не чув таких смішних жартів уже років з десять».
Наглядачі стоять у впевнених позах, в один ряд, пильно вдивляються в 8612-го, який повільно їсть на самоті. Одну руку вони тримають на поясі, а другою дратівливо розмахують кийками, і цим показують, що виступають єдиним фронтом.
«У нас тут зграя бунтівників і революціонерів!» — вигукує Лендрі.
Раптом 8612-й вискакує з-за столу, біжить до задньої стіни й зриває чорну тканину, яка закривала відеокамеру. Наглядачі хапають його, відтягують назад і знову садять у Яму. Він саркастично каже: «Мені шкода, хлопці!»
Відповідає один з охоронців: «Тобі шкода? Скоро ми тобі щось покажемо, ось тоді тобі справді буде шкода».
Гельманн і Барден починають стукати в двері Ями кийками, а 8612-й кричить, що від такого оглушливого звуку в нього ще більше болить голова.
Даґ (8612) волає: «Блін, припиніть, чуваки, у мене болять вуха!»
Барден: «Може, наступного разу будеш думати перед тим, як щось викинути і знову опинитися в карцері, 8612-й».
Номер 8612 відповідає: «Та йди ти на***, мудак! Я тобі говорю: наступного разу двері виб’ю!». (Він погрожує вибити двері у свою камеру чи вхідні двері, а може, він має на увазі стіну, за якою розташована камера спостереження.)
Хтось із в’язнів питає, чи їм покажуть увечері фільм. Коли їм описували умови утримання у в’язниці, то обіцяли кіносеанси. Хтось із наглядачів відповідає: «Я не знаю, чи узагалі у вас буде фільм коли-небудь!».
Охоронці голосно обговорюють наслідки пошкодження тюремного обладнання. Гельманн бере копію тюремних правил і зачитує правило про завдання пошкоджень тюремній власності. Притулившись до одвірка першої камери і граючись кийком, він, здається, з кожною миттю стає дедалі впевненішим і насолоджується своєю владою. Гельманн звертається до колег: замість того, щоб показати в’язням фільм, ми змусимо їх усе прибрати й відремонтувати.
Гельманн: «Гаразд, хвилину уваги, будь ласка. Сьогодні ми підготували для вас нові розваги. Камера №3, ви відпочиваєте й відновлюєте сили, можете робити що захочете, бо ви помили свої тарілки і добре попрацювали. Камера №2, вам доведеться трохи попрацювати. А ви, камера №1... у нас для вас великі ковдри, і вам доведеться витягнути з них усі колючки. Пане наглядач, принесіть постіль і дайте їм — хай камера №1 добре попрацює, якщо хочуть спати під ковдрами без колючок».
Лендрі вручає Гельманнові кілька ковдр з колючками. «Яка краса, чи не так?» Він продовжує монолог: «Тільки погляньте на цю ковдру, леді та джентльмени! Погляньте на ковдру! Чи це не шедевр? Я хочу, щоб ви витягли з неї всі колючки, бо вам доведеться під нею спати».
Хтось із в’язнів каже: «Ми краще будемо спати на підлозі».
Лендрі відповідає просто: «Спіть як хочете».
Цікаво спостерігати, як Джефф Лендрі вагається між роллю «суворого» і «доброго» охоронця. Він усе ще не повністю поступився контролем Гельманнові. Намагаючись досягти хоча б приблизно такого самого домінування, Лендрі все ж відчуває більше співчуття до в’язнів, аніж Гельманн. (В інтерв’ю після експерименту розсудливий в’язень Джим (4325) описує Гельманна «поганим» охоронцем і прозиває його «Джоном Вейном». Він описує обох братів Лендрі як «добрих» охоронців, та інші в’язні здебільшого згодні, що саме Джефф Лендрі був скоріше «добрим», ніж «поганим».)