Вигнанець і чорна вдова

— Ти знав, що тебе викличуть. Мабуть, перечекав на тому лісовому хуторі. Склав нехитре рівняння. І дуже приблизно, хоча справді з мінімальною похибкою, розрахував час, який мав минути від моменту, коли тоді відіб’ють телеграму, до моменту, коли ти повинен з’явитися в родинному гнізді зі скорботним лицем. Навіть той факт, що двірник тицьнув тобі її заднім числом, розізливши щирою скорботою, ніколи не сплив би. У розрахунки не входило два моменти. Перший — раптова поява ще одного спадкоємця, який може заявити про права й має для того всі підстави. Друга — моя скромна персона.

— Мені набридає тебе слухати. Ти звичайний хвалько. Приперся в потрібний час у потрібне місце, от і вся робота твоєї проникливої думки.

— І тим не менше я від самого початку крутився в тебе під ногами й змушував нервувати. Хоч ти намагався далі не враховувати мене. Послідовно діяв за власним планом. Виманив Марію з дому від імені Василя. Дуже тонко, філігранно розрахував: побачивши його тіло, вона побіжить не в поліцію, а до Варвари — адже отруєння до останнього мусили лишатися родинною справою, сміттям, яке не можна виносити з хати. Не вгадаю хіба, чим ти взяв брата із сестрою, як змусив їх випити отруту.

— Значить, мало часу провів у нашій чудовій родині, — реготнув Марко. — Теж мені, хитра наука. Кожному запропонував миритися. Не повіриш, те саме що Василеві казав, що Варці. Однаковими словами. Мовляв, пора сім’ї нарешті забути про чвари й триматися купи, інакше та зайда, вдовиця розпусна, усе до рук прибере. Далі пропонував мирову випити. Хе-хе, Базиля довго просити не треба. Важливо вибрати момент, підсунути... Варка безсоромна щось та й відчувала, косувала підозріло. Але на цікавості зіграв. Ми ж із сестричкою, фараоне, ніколи разом отак, інтимно, приватно й не балакали жодного разу. З Машкою, думаю, ясно все. Ти не на своє прибіг, тож дістав за кумпанію. Я втомився, пане Чечель.

У кам’яній тиші підземелля клацнув зведений курок.

— Чекай, — зупинив Платон. — Не пояснив, навіщо тобі батькові мільйони.

— Не мені! — Марко тупнув ногою. — Я говорив, тобі крізь вуха пролетіло! Мільйони, нажиті чужою працею й потом, підуть на благо тих, хто століттями гнув спини за копійки! Були достойні багаті люди, які підтримували нашу революцію! Савва Морозов, мільйонщик, грошей не шкодував!

— Погано скінчив ваш Морозов. Застрелився, — зауважив Чечель.

— Письменник Максим Горький, знаний у Європі, на свої гонорари відкрив школу для робітників у Італії! Там учать людей нового світу, світу без таких, як мій батько!

— Ти теж школу зібрався заснувати?

— Як успадкую гроші — усе можна! Сьогодні я дав волю тим, хто служив тут, у цьому замку! Так, я дозволив людям розійтися по домівках! Тепер вони вільні!