Вигнанець і чорна вдова
- Автор: Кокотюха Андрей Анатольевич
- Год: 2019
- Язык: украинский
- ISBN: 978-966-942-955-1
- Жанр: Исторические детективы
Электронная книга - «Вигнанець і чорна вдова». Краткое содержание книги:
Платон не дивувався, що слідчий не вірить жодному її слову.
Старання Новицького давали змогу побачити ширшу картину.
Чечель непрямо, через Апаша, попросив адвоката виконати елементарні дії, які найперше чинив би сам. Приватна розмова з двірником будинку в Липках виявила: незадовго по появі баришні, опис якої підпадав під зовнішність та одяг Марії фон Шлессер, до пана депутата приходив молодий чоловік у пальті з бобровим[47] коміром і крислатому капелюсі, глибоко насунутому на очі.
Раніше двірник його тут не бачив. Обличчя не брався описати навіть за великі гроші чи під страхом смерті. Хоча звернув увагу на задовге волосся, одразу поквапився сказати панові адвокату: схоже на перуку, якесь несправжнє, не пасувало до бобра. Дав двірнику не звичний п’ятак — цілий гривеник. Візит тривав недовго, вийшов чоловік із парадного швидко, навіть не йшов — біг підтюпцем.
А на Подолі двірник бачив молодика не в бобровому пальті, а в статській[48] шинелі й кашкеті, так само насунутому на очі. Ще одна відмінність — круглі окуляри. Нарешті, йшов візитер не до Варвари фон Шлессер, а поверхом вище, до пані Ширяєвої. Назвався посильним із ресторану Бергоньє, чим вволив цікавість дворового цербера. Туди мала доступ тільки богема, і Лизавети Ширяєвої це стосувалося прямо: служила в театрі. Крім того, за спостереженнями двірника, вона приймала в себе коханців з прихильників та перспективних меценатів. Візитер у шинелі — і перуці, це теж кинулося в очі! — належав до перших.
А головне: до пані фон Шлессер він точно не міг іти.
До неї чоловіки взагалі не ходили. Цікавий двірник знав причину. Як і баришень, котрі навідували Варвару.
Плювався, як написав, не стримавшись, адвокат.
Останні абзаци Чечелю видалися найцікавішими. Молодик у шинелі й кашкеті вийшов із парадного вже після того, як туди зайшли спершу Марія, потім Платон. Не квапився, лишився серед цікавих, що набігли одразу після появи поліції, зібрані докупи сюрчками городових, мов пацюки — сопілкою Щуролова.
Новицький не міг знати того, що чітко уявив Чечель, прочитавши це.
Коли його виводили з парадного в кайданках, убивця стояв у натовпі, дивився і тріумфував.
Нарешті адвокат додав уже від себе: того дня до Лизавети Ширяєвої ніхто з ресторану Бергоньє не приходив.
Убивця впорався з Варварою. Дочекався Марію, довів задум до кінця. Наступне Платон міг лиш припустити, проте іншого варіанту не бачив. А саме: Садовський — він, тільки він ладен міняти пальта й зовнішність! — піднявся на останній поверх, зачаївся там і вже по тому вийшов милуватися результатами власної вправності.
Бракує єдиного, найважливішого нью-ансу.
Після чого справу Марії фон Шлессер можна впевнено назвати виграною.
А чорну вдову — остаточно виправданою.
— Один із конторських ходить до картярського клубу, — пояснив Апаш, наливаючи собі й Платонові.
— Їй-богу, змилуйся, Саво Петровичу! — Розкрита долоня Чечеля лягла на серце. — Так втомився від неї, клятої!
— Чого ж дівку прогнав? Апаш тобі наче нічогеньку прислав, чистеньку, аби не нудився. Чи, скажеш, дівки не для тебе?
— Не перебирають харчами в моєму становищі. Тим більше тут, у Чорному яру, в гостях. Та не розрадила вона. Ще більше занудила. Язиката дуже, голова заболіла від її байок. Від цього, — кивнув на штоф, — навіть не так.
— Міг би шумнути. Поміняли б. Іншу прислали б, Апашу тебе зараз берегти треба.
— Не хочу, правда. Звільни від дівок, від горілки. Добре хоч марафетом не пригостив ніхто.
— Треба? — стрепенувся ватажок.
— Один із контори фон Шлессера ходить до картярського клубу. — Платон пригубив, мовби приймаючи покуту, повертаючи розмову в потрібне русло.
— Еге. Причому, сучий син, насобачився вчащати туди, де безпечно. Є один такий, у будинку на Паньківській, точно навпроти поліцейської дільниці. Фараони його ж і охороняють. За те у певні дні можуть вигравати, домовлено.
— Рахівник у боргах? Програв хазяйське?
— Мої босяки нанюхали — не захоплювався. Міг зупинитися, вигравши від двох до п’яти червінців так само, як спустивши катю[49]. Два дні тому пішла там йому карта в парі з новим знайомим. Дали виграти цілих вісім сотень, підвели шалаву, яка допомогла їх прогуляти. Від язикатих, Плато, часом є зиск. У прямому сенсі кажу. Язиком на весь фронт молотила. Відфранцузила[50] разів зо три, карась розімлів. Поплив. — Апашеві сподобалося власна мовна фігура. — Хотів показати, яка важлива риба в своїй конторі. На ньому купа рахунків, дівка потім жалілася, мовляв, занудив цифіррю. Акуратно підпливла до розмови про управителя. — Ватажок випив, відкусив половину свіжої сушки, захрумкотів.
— Не тягни. — Чечелю вривався терпець.
— Управитель орендує сейф у Селянському[51], — змилостивився Апаш. — Хоч усі мільйони винокура лежать у Дворянському[52]. Приватну оренду твій жук Садовський примудряється покривати з хазяйських коштів. Тепло?
— Навіть гаряче. — Чечель випив. — Глянути б, що там у сейфі за секрети.
— Якщо ти, фараон, знаєш інший спосіб зробити це, ніж той, про який ми обоє подумали зараз, — скажи Апашу. — Ватажок зобразив широку вульгарну посмішку циркового блазня.
— Грабувати банк ти не будеш! — відрізав Платон.
— Фу ти, ну ти! — Усміх розтягнувся ще сильніше, спотворивши красиве в своїй порочності обличчя бандита.
— Я не дозволю!
— Фу ти, ну ти!
— Я не дам санкцію!
— Фу ти, ну ти! — Посмішка сповзла, перед Чечелем знову сидів убивця. — Навіщо тоді все? Слухай Апаша, дорогенький. Поки твоя довбешка себе виправдовує. Усе, до чого ти дотумкав, працює на користь Марії. Тому якщо у сейфі Селянського банку лежить те, що допоможе пришпилити твого дружка Ніколу й звільнити її, Апаш дістане без твого дозволу.
Платон здався.
— На коліна не стану. Так попрошу, Христом Богом. Не вбивай там нікого, Саво Петровичу. Досить тих двох на Дмитрівській.
— Кому досить? Апашу? Буває, Апаш говорить до Бога. Він добрий, уже не раз казав: є для Апаша в пеклі окремий казан. Більше, менше...
— Без убивств! — Чечель грюкнув кулаком по столу. — Так для Марії краще! Увагу привернеш! Садовський нашорошить вуха! Вживе заходів! Хіба не розумієш?
Ватажок зсунув брови.
— Подякуй доброму Богові, що ніхто не чує, як ти кричиш на Апаша.
— Без смертей, — тихіше, але далі твердо повторив Платон.
— Трошки дурості в тобі лишилося. — Апаш хруснув переплетеними пальцями. — Невже Апаш сам не знає? Тихо все станеться. Відімкнуть сейф, візьмуть, що там, зроблять, як було. Шуму-гаму не буде. Для того з Одеси сюди вже їде Сажотрус.
З того, як глипнув на нього ватажок, Чечель зрозумів: вираз його лиця раптом зробився ідіотським.
— Сажотрус? Той самий? Хіба... Я багато чого знаю про поліцейську службу. Так само багато не знаю, вчитися треба завжди. Але... Хіба Сажотрус існує? Це не казка?
— Бери вище, Плато. Легенда. Король ведмежатників. Такої категорії, яку навіть найвищою не назвеш. Усе, що ти про нього чув, усі байки, які травить ваш брат фараон, — чиста правда. Чистісінька, як ось... — Апаш знову налив обом. — Пролізе всюди, де є димохід. Куди завгодно, де топлять пічки. Навіть якщо груба горить, Сажотруса вогонь не зупинить. Як він так робить — навіть Апаш не відає. Замки для Сажотруса — трьох видів. Одні одразу відмикає, другі — за десять хвилин, треті — півгодини треба. За ці додатково доплачують. Та воно того варте.
— Чув, — кивнув Чечель. — І ще чув: Сажотрус ніколи нікого не вбиває.
— Він тінь. Ти бачив, аби когось убила тінь? Отож. Хай тебе совість не мучить, дорогенький. Апаш може дівку гукнути. Ту, яка карася конторського обробила.
47
Бобровий комір — не лише на основі бобрового хутра, а в широкому розумінні — хутряний.
48
Статський — тут: цивільній.
49
«Катя», «катеринка»: у Російській імперії — банківський білет у 100 рублів. Побутову назву отримав через зображення на ньому портрету імператриці Катерини Другої.
50
«Французити», «французька любов» — тут: оральний секс.
51
Селянський поземельний банк — у Російській імперії: державний іпотечний банк, заснований 1867 року. Банк мав філії і в губернських містах частини України, яка входила до складу Російської імперії.
52
Дворянський земельний банк — у Російській імперії: державний іпотечний банк, заснований 1885 року. Філії розміщалися в губернських містах, а також — у Закавказзі й частині Європи, контрольованій Росією: Фінляндії, Царстві Польському (губерніях Привіслинського краю), Прибалтійських губерніях.