Українське письменство

Середнє покоління — в критичних статтях Куліша, у мистецькій практиці Носа, Кузьменка, Марка Вовчка — стоїть уже на відмінному ґрунті. Воно теж спирається на фольклор, але в своєму художньому відтворенні життя уникає яскравого освітлення, додержує середньої побутової норми. З Стороженком і Гоголем йому не по дорозі. Відома Кулішева сувора критика гоголівських повістей з погляду етнографічної точності[435]; відомі «нарікання» Стороженкові, що ні Куліш, ні Костомаров, захоплені Марком Вовчком, не схотіли за нього вступитися, не «наершились» в його оборону[436], і відомо також, що Стороженко не помилився, відчувши внутрішню чужість Кулішеву його трактаціям українського життя[437]. Куліш хвалить оповідання Марка Вовчка, Кузьменка за їх життєву правдивість. Він робить крок до утилітаризму тодішньої критики: він обстоює, що українська література (основ’янська), «независимо от эстетического достоинства, имеет и практическое значение», а саме: «она знакомит образованных достаточных людей с нашим народом, от которого они отстали, вводит их в его внутренний мир, уясняет им материальные его и моральные потребности, возбуждает любовь и уважение к нему, ту любовь и уважение, без которых неосуществимы надежды на лучшее будущее»[438]. Але при тому реалістичні вимоги Куліша ще нерішучі: він хоче, щоб література більше проповідувала, ніж спостерігала, більше навчала, як вивчала.

Він хвалить авторів за не перерваний зв’язок з народно-поетичною традицією, з її квітчастими словником та образовістю. Він підкреслює в повісті Кузьменка «едва заметное благоухание посреди безвонных злаков и посреди растений, поражающих обоняние сильно, но неприятно»[439]. Марка Вовчка він характеризує, очевидно, на похвалу їй, як «бджолу Божу», що випила «найкращу росу із квіток нашої мови»[440]. Певне, на таких характеристиках спиралися й нападки на українську літературу за її народно-поетичний естетизм, за її «цветочное направление», які йшли від прихильників тогочасного російського реалізму і від яких обороняв Куліш своїх літературних протеже на сторінках «Основи».