Київ — New York
- Автор: Тетера Ірина
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: Брайт Стар Паблішинг
- ISBN: 978-966-2665-74-1
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Київ — New York». Краткое содержание книги:
ISBN 978-966-2665-74-1
© Брайт Стар Паблішинг, 2016
© Тетера І., 2016
— Неймовірна історія. Це так зворушливо, що ви змогли пронести свою любов через все життя. — Я всміхнулася йому.
— Мила Алісо, любов не потрібно нести. Вона сама йде за тобою.
— Але ж часто любов закінчується, залишаючи натомість банальну звичку.
— Дозвольте не погодитися з вами, — він примружив очі, — справжня любов не може просто піти. Вона вічна. Але, на жаль, не всім вдається знайти її. Ось це факт. Вам доводилося чути легенду про те, що колись по сусідству з богами жили неймовірно сильні й горді істоти — андрогени. Вони мали все — красу, розум, велич... Тоді, побоюючись за свою владу, Зевс розірвав тіло кожного з них на дві половини, які тепер бродять по світу в пошуках одна одної. Світ занадто великий. І десь є саме твоя друга половинка. Вона є у кожного. Така людина може лише одного разу торкнутися твого життя, але залишить слід на ньому назавжди. Якщо ти не злякаєшся й зіллєшся з нею, станеш сильним і непереможним. Але головне, ти нарешті зможеш стати самим собою.
Джо Діккенс знову спрямував свій погляд на лінію горизонту, туди, де, підкоряючись плину часу, відходило на нічний відпочинок сонце, залишаючи за собою червоно-рожеву заграву. «Лише надвечір’я приносить вічність», — згадалися мені слова Ангеліни. Тепер я знала, що Марі вічно житиме в надвечір’ї містера Діккен-са. Дивного старого з чарівним даром любові.
За десертом ми майже не розмовляли. Кілька разів Джо телефонували по роботі, і я дивувалася, яким жорстким і твердим він був у цих бесідах. Мені насилу вірилося, що цей чоловік здатен на ті переживання й сентиментальності, якими він устиг поділитися з нами.
Близько сьомої дворецький містера Діккенса виніс тубус із картиною.
— Не відкривайте його при мені. Це полотно особливо подобалося Марі. Не хочу його бачити. — Він махнув рукою. — Ходімо, проведу вас до машини.
Мені було шкода, що я вже ніколи не відвідаю цей будинок, який зберігає історію сильного почуття, котре перемогло закони життя, і не побачу людину, здатну так самовіддано кохати.
Поки Джастін укладав тубус на заднє сидіння, Джо Діккенс поклав свою руку мені на плече й заглянув в очі:
— Повірте в любов, Алісо! Поки ви не наробили дурниць. Цей хлопець, — він перевів погляд на Джастіна, — він і є саме той. Я тямлю в таких речах.
— Хіба я казала, що не вірю?
— У ваших очах сумнів. І він відбивається болем у його серці. Він знає це краще за мене, просто не говорить вам про це. Він хоче, щоби ви самі прийняли це рішення. Не з жалю. Так зробіть правильний вибір.
— Але як знати, який вибір правильний?
— Потрібно просто довіряти собі. Відключати свою голову, яка піклується про громадську думку, вигоду чи ще якісь дурниці, і приймати рішення серцем. Це не кожному дано. — Він усміхався.
— Напевно. — Я всміхнулася до нього і, повагавшись, обняла за плечі. Містер Діккенс погладив моє волосся важкою холодною рукою.
Коли ми поверталися до готелю, легкі сутінки лягли на плечі міста, зробивши все навколо чорно-білим. Джастін тримав мене за руку. Роздивляючись у вікно сірі незнайомі вулиці, я ховала від нього свої сльози, не здатна заглушити слова містера Діккенса. Я вперше замислилася про те, що, можливо, справді роблю помилку, не даючи шансу нашому коханню, і моє місце саме тут. Поруч із цим ледь знайомим, але таким рідним мені чоловіком. А мій приїзд до Америки — ніщо інше, як подарунок долі, що дозволила знайти мені свою другу половину, яку я колись проґавила через примху жорстокого Зевса. Напевно, саме тому я так швидко зрослася з Джастіном кожною своєю клітинкою.