Київ — New York

Не бажаючи починати цю болісну розмову, я смикнула на себе металеву ручку дверей, але Джастін устиг схопити мене за зап’ястя. У його диких очах горіли вогники злості. Я не боялася його. Він би ніколи не завдав мені болю. Я спробувала вирвати руку, але він сильніше стиснув мою кисть. І оскільки піти я не могла, це була прекрасна можливість викласти йому всю правду. Пояснити раз і назавжди, що, на жаль, у нас немає одного на двох майбутнього. Залишалося тільки стерти трикрапку, відкривши йому свою гнилу, брехливу сутність. Але я не могла зробити цього. Зневажаючи себе, я несамовито хотіла залишатися для нього кращою, ніж була насправді. Бути такою ж, як і він, — молодою, безтурботною, вільною. Навіщо? Я й сама не знаю. Я боялася того, що, почувши мою сповідь, він назавжди викреслить мене зі свого життя. Ні-ні, я знала, що він зненавидить мене, але заспокоювалася думками про те, що це трапиться набагато пізніше. Коли мій літак, піддавшись земному тяжінню, злегка торкнеться шасі посадкової смуги аеропорту «Бориспіль». І між нами проляжуть кілометри. Тоді б я не стала свідком розчарування в мені. І не побачила б ненависті, змішаної з презирством у його очах.

Це була вирішальна мить, черговий коридор із дверима. Адже я ніколи не говорила Джастіну про те, що вільна. І тепер преді мною стояв серйозний вибір: зізнатися йому в усьому, давши відповіді на багато питань, або ж цілком загрузнути в болоті власної брехні. Але, обходячи правила, я вибрала неіснуючий третій, і, засуджуючи себе за кожне ще не сказане слово, я повернулася до нього й подивилася прямо в очі:

— Слухай, я ж не питаю про інтимні подробиці твого з Вікі життя. Не уточнюю, коли ти перестав спати з нею. І чи взагалі перестав?

Він відпустив мою руку занадто раптово. Навколо зап’ястя, там, де залишився червонуватий слід від його руки, пекло. Ми мовчали. Сотні речень і фраз, обганяючи одне одного, проносилися в мене в голові. Але я так і не змогла вимовити ні слова.

Він вийшов із машини, щосили грюкнувши дверцятами. Я відчувала, як, із кожною секундою віддаляючись, його силует тане в темряві, там, де закінчується світло блакитних ксенонових фар. Він ішов, розмахуючи руками, немов і далі сперечаючись із собою. Поли його розстебнутої куртки метлялися. Він зі злістю вдаряв ногою по купах піску, і вони перетворювалися на піщану бурю. Але, навіть проклинаючи мене, він залишався прекрасним.

Посидівши ще трохи в машині, де пахло його одеколоном, я зрозуміла, що Джастін не прийде. Тоді, діставши тубус із полотном, я піднялася в номер і вийшла на балкон.