Київ — New York

Вона сердечно обіймалася з Машенькою, наповнюючи запахом валеріани й корвалолу передпокій, коли таксі вже чекало її на доріжці біля будинку. Підводила губи біля трельяжа й на повен голос нарікала, що дні, коли, приїжджаючи до сина, можна було перебувати в товаристві виключно гарних людей, минули. Ось чому вона клянеться, що саме цей візит стане останнім. Вона говорила про це щоразу, намагаючись уловити моє відображення в дзеркалі. Дорогою до таксі, голосно стукаючи підборами, на котрих я не витримала б і п’ять хвилин (а ще скаржиться на варикоз!), вона викрикувала щось про змію на грудях. А потім, щосили грюкнувши дверима, давала нам спокій на рік. Іноді вона телефонувала, але я не бачила потреби відповідати на ці дзвінки. Я поважала цю жінку за те, що вона виховала гарного сина. Але була абсолютно впевнена, що займатися моїм вихованням вона не має жодного права.

Навіть через щільно зачинене вікно я чула шум хвиль. Здавалося, клубок хвилювання в моєму горлі перекрив доступ кисню до легень, а може, це була просто підвищена вологість і солоне повітря? Я ходила з кутка в куток, не знаходячи собі місця. Без Джастіна я кожною клітинкою відчувала порожнечу цих кімнат, які тепер здавалися фальшивими декораціями дешевого серіалу.

Я ловила себе на думці, що не можу зрозуміти, де перебуваю й навіщо. На очі потрапив тубус, кинутий на ліжко, я відкрила його й дістала полотно. Цю роботу Далі я бачила вперше. Незмінний сюрреалістичний стиль.

Я набрала Кейт.

— Алло! — Вона смішно розтягувала голосні, але мені подобався її голос.

— Кейт, це Аліса! Ми забрали картину.

— Розповідай швидше, що там? — Її била нетерплячка.

— Я вперше бачу цю роботу. Щось схоже на «Жінку з головою з троянд». Але квіти інші. Кольори більш насичені. Та й задній фон — зовсім не ті відтінки.

— Це ж треба, ще одна данина Арчімбольдо! — Пол явно недооцінював знання Кейт у живописі.

— Схоже на те. Містер Діккенс згадував, що Сальвадор написав це полотно, коли вони з Галою переїхали до Америки. Я маю на увазі війну.

— Тоді цю роботу складно назвати ранньою. Мені так кортить її побачити. Пропоную влаштувати невеликий фуршет із цього приводу. Пол прилітає вранці. Разом із Жозель, ну, тієї француженкою, яка малює божевільні квіти.

— Добре.

— Як Джастін?

— Усе гаразд, він на парковці. — Мені довелося збрехати.

— Тоді до завтра.

— До завтра.