Голі чи покриті: Світова історія одягання та оголення
- Автор: Схіппер Мінеке
- Год: 2021
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Анетти Антоненко
- ISBN: 978-617-7654-18-5
- Жанр: История
Электронная книга - «Голі чи покриті: Світова історія одягання та оголення». Краткое содержание книги:
Для широкого кола читачів.
У наш час сотні єврейських жінок з’являються всюди абсолютно покритими. Одна з них поділилася міркуваннями в ізраїльській газеті «Haaretz»: «Спочатку я носила тільки перуку, тепер, коли я бачу жінку в перуці, то благаю Господа пробачити їй за те, що в неї на голові»190.
Ультраортодоксальні єврейки чинили так, аби «порятувати чоловіків самих від себе», як сформулювала саму ідею одна з учасниць. Жінки відчували власну відповідальність за слабинку чоловічої плоті: «Коли чоловік бачить певну ділянку жіночого тіла, то переживає сексуальне збудження, – пояснює одна з голови до ніг закутана жінка, – відтак чоловік починає грішити». Навіть якщо він не торкається тіла, грішні думки напосідають на нього, розмірковує ще хтось на сторінках щоденної ізраїльської газети «Yedioth Ahronoth»191. «І наостанок: жінка здатна досягти досконалої скромності лише тоді, коли її зовсім не буде ані видно, ані чутно».
Більшість сучасних євреїв-ортодоксів, що відрощують довгі бороди, мають на голові чорний капелюх, зодягнені в чорні костюми, жінки яких одягають перуку на виголені голови, з обуренням говорить про цю нову тенденцію. Вони почуваються обманутими, так ніби досі їхні жінки були недостатньо скромними! Причому кодекси честі та вбирання перетворюються на суперництво не тільки серед жінок, а й поміж ортодоксальних і ультрарадикальних вірян-чоловіків: найцінніший приз за виграш становить найскромніша дружина192.
Щотижнева єврейська сімейна газета «Mishpacha» звертає увагу на потужні зміни на вулицях району Бейт-Шемеш в Єрусалимі, де можна побачити жінок, одягнених зверху донизу. Як і чому прийшли вони до такого вбрання?
Жінки, закутані в пласти одежі, виглядали для стороннього ока жаскими й неприступними. Хоча насправді були це цілком звичайні жінки й наголошували вони на таких речах: не належимо до жодної секти, нас несправедливо безчестить і переслідує обмежена публіка, а з ними вічно голодні на чутки медіа… За винятком випадів кількох дуже неврівноважених осіб, більшість звинувачень супроти цієї групи були безпідставні. Вони так само прагнули вам сказати, що відновили всі найскромніші стандарти і норми минулих поколінь, які занепали у бруді сучасного суспільства. Ці норми, якщо Бог цього воліє, сприятимуть утіленню ідеї остаточного Спасіння. Вони посилались на зображення мешканців Єрусалима минулого століття чи на своїх власних прародичів та зверталися до Талмуду і на halachic висловлювання (стиль поведінки) щодо ідеальних стандартів tzniyus (скромність)193.
Прихильного ставлення до цитованої статті не поділяють люди, що переймаються ортодоксальною спільнотою, в якій відбувається процес радикалізації щодо тих жінок, які до кінця життя загорнулися з голови і зап’ястя аж до самих п’ят.
Менш радикальні євреї принизливо називали цих жінок «талібанськими матерями», «командою самогубців» чи «дамами в паранджі». Справжня небезпека, на думку авторитетних рабинів, полягала в тому, що таке перебільшення стимулює сексуалізацію суспільства. Не всі чоловіки погоджуються зі своїми фанатичними дружинами, тому був розглянутий один декрет, за яким носіння паранджі чи бурки вважали сексуальним фетишем, а цілковите прикривання тіла прирівняли до «такого ж безпутства», як і мінімальне одягання.
На думку головного англійського рабина Даніеля Треймена, 2008 року тенденція почала рухатися в напрямку Лондона і Брукліна194. Наскільки він дивовижний? Це щось на кшталт реклами: якщо ви часто чуєте переконливе гасло, то пастки не оминути. Цей рух, поза сумнівом, не з неба звалився на жінок, яким ціле життя погрожували в ім’я Бога зухвалими застереженнями щодо покривання тіла, меседжами, що вистукували, мовляв, порятунок усієї громади залежить од непомітності жінки. Як наслідок – на передній план виступила ідея, згідно з якою потрібно йти до кінця, а це жахливий процес жорстких вимог, яким спочатку варто слідувати самому, а вже згодом – іншим пропонувати.
Ісламські та єврейські жінки-фундаменталістки мають багато спільного. Обидві групи живуть під тягарем давніх нав’язаних правил, чоловічих релігій, правових систем, основний наголос яких падав на одягання жіночого тіла як визначального символу порядності та чистоти суспільства195.
Що амбітніше зодягається жінка, на мій погляд, то краще, тим надійніше захищає вона чоловіків від самих себе. За логікою прогресивного фундаменталізму, жінка, яка не хоче засмучувати кого-небудь, не має іншого вибору, окрім як зробити себе повністю невидимою. Планку непомітності в публічному просторі підіймають усе вище і вище, допоки нічого з жінки не залишиться; цей процес певною мірою нагадує анорексію.