Україна-Русь. Книга третя. Українська звитяга
- Автор: Белинский Владимир Брониславович
- Серия: Україна–Русь #3
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Видавництво «Навчальна книга — Богдан»
- ISBN: 978-966-10-4534-6
- Жанр: Роман, новелла
Электронная книга - «Україна-Русь. Книга третя. Українська звитяга». Краткое содержание книги:
Дослідження буде корисне для тих, хто цікавиться правдивим, несфальшованим описом подій минувшини.
У будь-якому випадку — іспанець міг відвідати столицю королівства місто Львів тільки після 1323 року. А за описом українських істориків там існувала «Боярська республіка на чолі з боярином Дмитром Дедьком». Хочеться заявити таким історикам: не все у вас в’яжеться докупи, шановні. А про себе я подумав: дуже не люблять ці люди Україну та українців, коли десятиліттями «співали» і сьогодні продовжують «співати» ворожих пісень. Зупиніться і задумайтеся!
Отож, за свідченням цілком незацікавленого у фальшуванні іспанця, ми маємо:
— Існування у 1323–1349 роках «королівства Львів», за нашою термінологією — Великого Галицько-Волинського князівства. А одночасно і Великого князя Дмитра Галицького. Не дивуймося, що і боярина Дедька звали Дмитром, так було легше фальшувати матеріал. Що цікаво, немає жодного офіційного документа, який би правдиво засвідчував існування «Львівської боярської республіки» впродовж 1323–1349 рр. А єдиний лист так званого Дмитра Дедька, на якого люблять посилатися історики, є звичайною фальшивкою польських хроністів. Між іншим, текст має подвійне потрактування.
— У 1323–1349 роках Київська, Пінська і Сіверська землі входили до Великого Галицько-Волинського князівства. Що дуже не подобається промосковськи налаштованим історикам. Тому вони цей документ просто не сприймають. Він для них не існує.
Нарешті останнє, на що звернемо увагу.
— На початку XIV століття (1323–1349 роки) столиця Великого Галицько-Волинського князівства перебувала у Львові. Про те свідчать похід 1340 року польського короля Казимира III за королівськими регаліями, які він викрав. Зрозуміло, що правитель держави і старі королівські регалії завжди перебували у столиці держави.
Врешті-решт — згадаємо й достовірні українські джерела, які наші історики просто ігнорують або перебріхують, хоча цього робити не слід:
3. Надпис на дзвоні храму Святого Юра у Львові.
Ось що пишуть львівські історики про церкву:
«З букових дерев, якими поросла гора, за наказом Лева і збудували церкву, присвячену св. Юрію. В ній згодом поховали Василька, а в печері під горою існував печерний монастир.
Церкву і монастир спалив 1340 р. Казимир під час першого нападу на Львів. Їх відбудували за ігумена Євтимія. Згадкою про відбудовану церкву є дзвін, відлитий 1341 р(оку)…» [53, с. 122].
Ось що дослівно написано на дзвоні:
«Въ ль(то) 6849 (1341) сольянь бы(сть) колоколъ сиі с(вя)т(о)му Юрью при князи Димитриі» [52, с. 78].
І хоча історики стверджують, що тим князем Дмитрієм був син Гедиміна — Любарт, вихрещений з іменем Дмитра, та син Гедиміна ніколи не міг вспадкувати Волинську землю при живих спадкоємцях — нащадках Данила Галицького. А вспадкувати землю і титул Великого князя, будучи одруженим на дочці так званого Юрія-Болеслава Тройденовича, Любарт не міг, бо вона могла бути до 1340 року (якщо була) тільки малою дитиною (8–9 років). Крім того, якби один із синів Гедиміна не був висвячений в католицьку віру, то Ягайло, за Кревською унією, не мав би права посісти Польський королівський престол. Отож, католицький князь Любарт Гедимінович протидіяти Папі Римському в 1341 році не міг.
Куди не кинь — скрізь клин.
Як бачимо, і львівський дзвін храму Святого Юрія був вилитий 1341 року руським князем Дмитром.
4. Молитва митрополита Кіпріяна «над гробом княжим Димитриевым».
Митрополит Кіпріян був висвячений на кафедру Київського митрополита 1375 року і того ж таки року очолив її. Звернімо увагу, що на ту пору московську митрополичу кафедру посідав митрополит Алексій. Що зайвий раз підтверджує про існування двох незалежних митрополій — Київсько-Галицької та Московської. І це незаперечний факт, як би нам те подобалося чи ні. Для того, щоби призначити митрополита, має бути чинна митрополія…
Послухаємо, що говорять сучасні українські історики про князя Дмитра: