Україна-Русь. Книга третя. Українська звитяга
- Автор: Белинский Владимир Брониславович
- Серия: Україна–Русь #3
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Видавництво «Навчальна книга — Богдан»
- ISBN: 978-966-10-4534-6
- Жанр: Роман, новелла
Электронная книга - «Україна-Русь. Книга третя. Українська звитяга». Краткое содержание книги:
Дослідження буде корисне для тих, хто цікавиться правдивим, несфальшованим описом подій минувшини.
Маючи значну перевагу в силі, Ногай заарештував Талабугу і передав його Тохті — синові Менгу-Тимура, який виступив проти Талабуги і вимагав звіту за втрати у воєнному поході на Польщу та Угорщину. Так хан Талабуга і старші брати Тохти, які того підтримували і очолювали воєнний похід, були страчені 1291 року.
До влади прийшов хан Тохта — один із синів Менгу-Тимура.
Зрозуміло, коли згодом, у 1298–1299 роках, розгорілася жорстока боротьба між Ногаєм і Тохтою, то Великий Галицько-Волинський князь Лев та його син Юрій, який у ті часи заправляв справами держави, без роздумів стали на бік хана Тохти. В кінці свого володарювання в улусі Ногай чинив тиск на Україну-Русь, сліпий, нерозумний тиск. Саме на ті роки припадає його просування на Лівобережній Україні до володінь князів Путивльських, тобто до річки Сейму, а на Правобережжі — тиск на Київські землі (володіння) по річці Рось. А позаяк всі ті землі (Київські і Путивльські) в кінці XIII століття входили до складу Великого Галицько-Волинського князівства, то, зрозуміло, що всі князі Великого князівства підтримали нового хана Тохту.
Звичайно, арабські історики тих часів, описуючи протистояння хана Тохти з Ногаєм, будучи патріотично налаштованими людьми, замовчували факт перемоги першого над другим з допомогою руських (українських) військ.
Ось як давній арабський історик описав те протистояння, згадуючи, між іншим, про руського воїна, котрий відрубав голову ханові Ногаю:
«Оба войска сошлись в местности, называемой Куканлык, и сразились. Поражение постигло Ногая во время заката солнца. Сыновья и войска его обратились в бегство и разбрелись в разные стороны. Он же оставался на коне; но он уже был в преклонных летах, и глаза его были покрыты волосами бровей его (мешавшими ему видеть); старость его одолела и ослабила его силу. Настиг его Русский из войска Токты; он (Ногай) сообщил ему, кто он такой и сказал ему: «… не убивай меня, я Ногай, а отведи меня к Токте; мне нужно с ним сойтись и переговорить с ним». Но Русский (русич-українець. — В.Б.) не поддался его словам, а тот час тут же отрубил ему голову, принес ее к царю Токте и сказал ему: «вот голова Ногая» [3, с. 114].
Автор не описує оповідь єгипетського історика Рукнеддіна Бейбарса далі, де той розповідає, як хан Тохта стратив руського (українського) воїна. Арабський історик з великим пієтетом описав обидві татарські сторони конфлікту, але до русичів з війська Тохти поставився неадекватно. Взагалі, вся розповідь єгипетського історика є надзвичайно упередженою. Та головне, що ми вперше знаходимо, хоча й ущемлене, повідомлення про русичів (українців), як рівноправних партнерів Золотої Орди та її ханів. Що мені дозволяє робити такий сміливий висновок? Фундаментальне знання поведінки сучасних казахів — нащадків далеких так званих татаро-монголів.
Рукнеддін Бейбарс в нашому наведеному описі подав цілковито вигадану картину. Такого в будь-якому разі трапитися не могло: не міг хан Ногай опинитися в голому стелу один, всіма покинутий, Це суперечить казахській психології, моралі та поведінці. Я вже говорив про те у попередній праці. Дещо повторюся. У кожного хана-Чингісида рівня Ногая у XIII столітті (і пізніше) була особиста охорона — гвардія, кількість якої сягала тисячі осіб. Вона участі в битві не брала. Її головним завданням було оберігати життя самого хана. Гвардія не відходила від Ногая ні на крок. Залишити хана в бою — це кинути навічно на весь рід презирство. Отож, Рукнеддін Бейбарс фантазує, коли пише про самого Ногая в степу. Це цілковита вигадка. Його перед смертю оточувала надійна гвардія із найкращих воїнів підвладних родів.
Не може бути сумніву, що в битві з ханом Ногаєм брало участь, на боці хана Тохти, руське (українське) військо Галицько-Волинської держави. На чолі того війська, скоріше за все, стояв син Лева Даниловича — князь Юрій Львович. Думаю, що Юрій Львович привів із собою не менше 40 тисяч війська. Разом із ним мали бути Київський та Путивльський князі.