Україна-Русь. Книга третя. Українська звитяга

Маючи значну перевагу в силі, Ногай заарештував Талабугу і передав його Тохті — синові Менгу-Тимура, який виступив проти Талабуги і вимагав звіту за втрати у воєнному поході на Польщу та Угорщину. Так хан Талабуга і старші брати Тохти, які того підтримували і очолювали воєнний похід, були страчені 1291 року.

До влади прийшов хан Тохта — один із синів Менгу-Тимура.

Зрозуміло, коли згодом, у 1298–1299 роках, розгорілася жорстока боротьба між Ногаєм і Тохтою, то Великий Галицько-Волинський князь Лев та його син Юрій, який у ті часи заправляв справами держави, без роздумів стали на бік хана Тохти. В кінці свого володарювання в улусі Ногай чинив тиск на Україну-Русь, сліпий, нерозумний тиск. Саме на ті роки припадає його просування на Лівобережній Україні до володінь князів Путивльських, тобто до річки Сейму, а на Правобережжі — тиск на Київські землі (володіння) по річці Рось. А позаяк всі ті землі (Київські і Путивльські) в кінці XIII століття входили до складу Великого Галицько-Волинського князівства, то, зрозуміло, що всі князі Великого князівства підтримали нового хана Тохту.

Звичайно, арабські історики тих часів, описуючи протистояння хана Тохти з Ногаєм, будучи патріотично налаштованими людьми, замовчували факт перемоги першого над другим з допомогою руських (українських) військ.

Ось як давній арабський історик описав те протистояння, згадуючи, між іншим, про руського воїна, котрий відрубав голову ханові Ногаю:

«Оба войска сошлись в местности, называемой Куканлык, и сразились. Поражение постигло Ногая во время заката солнца. Сыновья и войска его обратились в бегство и разбрелись в разные стороны. Он же оставался на коне; но он уже был в преклонных летах, и глаза его были покрыты волосами бровей его (мешавшими ему видеть); старость его одолела и ослабила его силу. Настиг его Русский из войска Токты; он (Ногай) сообщил ему, кто он такой и сказал ему: «… не убивай меня, я Ногай, а отведи меня к Токте; мне нужно с ним сойтись и переговорить с ним». Но Русский (русич-українець. — В.Б.) не поддался его словам, а тот час тут же отрубил ему голову, принес ее к царю Токте и сказал ему: «вот голова Ногая» [3, с. 114].