Крутая плюс, або Терористка-2
- Автор: Меднікова Марина
- Год: 2005
- Язык: украинский
- Год: Кальварія
- ISBN: 966-663-169-5
- Жанр: Другие детективы
Электронная книга - «Крутая плюс, або Терористка-2». Краткое содержание книги:
— Я тебе, Тетяно, не відпущу ніколи, — сказала по довгій павзі Крутая. — Бо кращих ідей мені ніхто й ніколи не приносив. Навіть Пікайзен. І «Деметра» працюватиме на мене! Розумієш тепер.
Ти, Стас, Зірка з чоловіком, а тепер ще й «Деметра»! Ти читала «Графа Монте Крісто»? Гарна книжка. Душевна. Жизнєнна. Як він ото повернувся з заслання і всім помстився.
— Це ти помстилася Зірці?
Крутая загиготіла, втираючи сльози.
— Спи спокійно, дорогий товаришу. Нехай нашій подрузі краще промиють шлунок. Я не хочу разового, швидкоплинного задоволення від смерті опонента. Ні-і-і! Я хочу натішитися видовищем, як усі великорозумні Пріськи стоять у чергу за моїми грошовими милостями. Та ще й лапочками одна з перед одної перебирають. Аби заслужити ласий шматочок. Підеш до неї в лікарню, віднесеш від мене якусь гарну передачку. Як страхделегат. Делегат від страху… Нехай одужує та береться до роботи.
Дісталися місця поночі. Проте дитячий будинок не спав. Яскраві вікна вітали любих гостей. — Їдуть, їдуть, — у традиціях радянських кінофільмів загукали виставлені на дорогу патрулі.
Дітлахи прожогом помчали. На ґанок сипонув увесь сиротинець, від малюків до підлітків, від нянечок і вахтерів до директорки зі свіжим перманентом, у пасхальному костюмі.
— Ма-ма Лі-ля! Ма-ма Лі-ля! Ма-ма Лі-ля! — скандував дитячий хор.
Круту обліпити дітлахи. Штовхалися, щоб торкнутися її, ледь не билися, аби привітатися, лізли під руки — погладь по голівці. Лілія Крутая пливла серед натовпу, пригортала малечу до себе, пестила стрижених голомозих пуголовків, цьомала щойно відмиті щоки, підхопила найменшого на руки, юрба у захваті загорлала фортисімо.
Ошелешені Кулик із водієм скромненько тюпали позаду.
Сиротинець вилискував, вимитий від підлоги до даху. Коридори заквітчані паперовими гірляндами. «Діти власноруч вирізали й розфарбовували до вашого приїзду». В актовій залі на стінах тісно від дитячих малюнків. «Ми провели конкурс дитячої творчості «Наша мама». З аркушиків дивилася Лілія Крутая. Хто як утнув.
Хто як уявив. Єднали всі малюнки — зворушливі, наївні, щирі — капелюхи на всіх зображеннях «мами». Крислаті, заквітчані, завбільшки з лопаті гелікоптера. «Зараз — урочиста лінійка на вашу честь та концерт художньої самодіяльності».
— Вітю, розвантажуй, — скомандувала розпашіла Лілія.
Водій Вітя тягав із джиповагона до сиротинця коробки та клумаки. Радісні сироти пурхнули на поміч.
У наступних двох дитячих притулках картина повторилася достеменно. У щирість почуттів, у правдивість любові до мами Лілі не повірити годі. Сиротинці процвітали. Діти вітамінно харчувалися, мали комп’ютерні класи, пристойно, не по-сирітському вбиралися. Вчителям, вихователям, обслузі — значну додачу до казенної зарплатні. Хворим — лікування в столичних лікарнях. Крутая сама контролювала, аби там їм було затишно. Відвідувала, приносила смаколики, підтримувала морально. Жодну дитину не обминула подарунками. Не однаковими, а за вподобаннями кожного. Видавалося, знає всіх на ім’я. Розпитувала, допомагала, розшукувала батьків. Сприяла всиновленню.
Скрізь презентувала Кулик як свою найближчу помічницю. «Мама Таня! Мама Таня! Мама Таня!» — скандували діти. Кулик ледь не плакала. Вітя знай тягав гостинці. Крутая пере давала бухгалтершам гроші. «Ми про мамочку Лілю, рідну й любиму, і сьогодні, і завтра співаєм пісень», — виводили дитячі хори. На мотив історичної пісні про Сталіна.
— Навіщо тобі це? Що ти задумала, Лідко?
— По-перше, я тобі не Лідка, а по-друге, бомжацьким дітям глибоко фіолетово, на чому їхня мама Ліля робить свої гроші. І ким вона була колись. Ось і поміркуй, чи не переважує моє сьогодні все моє гріховне вчора?!
Закінчилося відрядження притулком для старих. Колишня забута Богом і людьми богадільня мала вигляд затишної й милої оселі. Без уїдливого смороду хлорки. За Крутої вікна вбралися в грайливі фіраночки, нові простирадла й ковдри вкрили ліжка, стіни не відлякували грибком, вибоїнами та синьою сортирною фарбою, під вікнами насадилися квіти, з’явилися медсестри в крохмальних очіпках… Колишні люди, безпорадні й немічні, нікому крім неї не потрібні, цілували Круту, втираючи сльозаві бляклі очі.
«Доня Ліля!»
Який там сон. Перенасичена уява нон-стоп проектувала Тетяні Іванівні яскраві картини побаченого й пережитого. Раз по разу, коло за колом: діти, старі, Крутая, Крутая, старі, діти.
Скімлило серце. Вдалася до піґулок та крапель.
Попустило аж удосвіта. Навіть задрімала. На роботу прийшла з червоними очима, судомно позіхала.