Крутая плюс, або Терористка-2

— Чекай, вона приходила до нас додому?

— Так. Чай пили… Це ж за рекомендацією Кулик… Щось не так?

— Не хвилюйся. Все — так. Як її звати?

— Прізвища я не запитала.

— Не візитерку, а шефиню.

— Лілія Крутая. Вона зараз у мерки балотується, я її по ящику бачила. Смішна тітка у смішному строї. Капелюх, як парашут…

— Чекай, — Командо дістав телефон. — Владе, це ти? Відмовив замовниці? Ні? Не лаю, а дякую.

Готуй контракт. Я приїду — підпишу. Нічого, в групи Ковтуна старий контракт закінчується. На масові заходи посилимо групою Губського. Після підписання збереш хлопців, я проінструктую.

Тетяна Кулик, сидячи на садовій лавиці, не зводила очей із малюка в червоному комбінезончику. Білявого, жвавенького, цікавого до всього хлопця випасала Грипа Бевзь. На Мері Попінз Грипа скидалася лише суворістю. Не награною, що маскує любов і приязнь, а справжньою, холодною, командирською. Кулик помітила, що Грипа в будь-яке завдання Крутої стрибала з головою, без роздумів, без вагань, з відданістю підібраного в підворітті цуценяти, якому дали можливість стати собакою. Виконувала все загадане до найменшої деталі. Вона жила, їла, вдягалася хазяйським коштом, нікуди не ходила, нічого не читала, не купувала, не мала зацікавлень, окрім служіння хазяйці. Єдина насолода, що викликала на блідих вустах тінь усмішки, а в зіницях полиск справжнього вдоволення — стримана похвала Лідки.

— Бачу, ти не лише мене не любиш, — зауважила якось Лілія Крутая, що взяла собі за особливий шик перед Кулик не маскуватися, не вдавати кандидата філософських наук і рятівника людства, а дозволяла собі бути колишньою посудницею Лідкою Олійник, нині покійною. — Й моя Грипа тобі не до вподоби. А я її люблю, як той… — вона зазирнула в заготовлені тези кандидатської промови, де йшлося про відродження краси й слави міста під її проводом. — Як Пігмаліон Галатею.

Вкорінюючись у новому житті на батьківщині, Лідка розмірковувала ще й над тим, яка вища освіта їй пасує. Подавальниця в студентській їдальні, буфетниця на вокзалі, посудниця в ліцеї…

Може, торговельно-економічна? Пошила в дурні прокуратуру й суд… Юридична? Годувала свині на продаж… Зоотехнічна? Знається на отрутах — радикальних засобах від життєвих проблем… Медична? Фармацевтична? Запам’яталася кому як — веселою роботящою чепурухою, пащекуватою злиднею, доброю дочкою й жоною, холоднокровною вбивцею… Акторська? На фаховому рівні осягнула життя як цілісність, з усіма його законами й закономірностями? Філософська! Коли пробігав мимо, не знаючи, кому продатися, вчений ступінь кандидата філософії, то прикупила саме його. І нехай хтось у правдивому академічному квадратному капелюсі з китичкою на боці спробує пере могти її в науковій дискусії про причини й наслідки (здається, детермінізмом називають), про зоряне небо над головою та моральні закони всередині нас!