Крутая плюс, або Терористка-2

— У душі!

— Беру на зарплатню. Будеш кур’єром. І вопше.

Скажи Зіньці, хай оформлює. Затям: дізнаюся про зраду — тебе довго шукатимуть.

— Йєс, мем, — погодився Пікайзен і глухо притупнув розношеними сандалями. — Дозвольте йти?

— Валі.

— Зінько!

Секретарка знову впурхнула.

— Візьми у Стратонівни під звіт скільки треба і зодягни його. Харізмейкер, блін.

Нарешті вони залишилися на самоті.

— Хочеш, я відкрию тобі страшний секрет? — повернулася до теми Крутая.

Лідка надзюрила «Геннессі» в чарочки, дбайливо підсунула Кулик лимончик, кришталеве блюдечко з рожевими, прозорими скибочками сьомги, розетку з оливками. Чорними й кольору хакі. Кольорів жалоби й війни.

— У матеріялах справи Зірки Симчич є відбитки моїх пальців на колбі з отрутою барбізоном і на чашці, знайденій на місці вбивства дієтсестри Король. Тоді їх не змогли зняти. Зараз з’явилася нова технологія. Відбитки можуть ідентифікувати.

Ти назбирала повну колекцію моїх теперішніх відбитків. На фужерах, ручках, паперах. А я лаяла Зіньку, що не стежить за відвідувачами, які цуплять предмети просто з мого столу…

Крутая увімкнула касетник. Почувся голос Стаса.

«Пам’ятаєте, звинувачення Олійник зайшло в кут через брак прямих доказів. Зокрема, відбитків її пальців. Щойно з’явилася нова метода. Пальчики можна зняти навіть якщо предмет витерли. На приклад, з чашки, що її Олійник підкинула до кабінету вбитої нею дієтсестри Король. А це значить, що, добувши відбитки пальців нашої з вами шефині і порівнявши їх з кримінальними, ми можемо стовідсотково довести, що вона й покійна Лідія Олійник — та сама особа».

— Невже Зінька підслухала?

— Ти дожила до сивини й не навчилася розбиратися в людях. До чого тут Зінька. Це — Стас.

А ти, дурепа, знову йому повірила. Доведеться підвищити пацанові зарплатню. Люблю його, як сина. Хоча для сина підстаркуватий. Зробити коханцем? Зараз модно крутити з пацанами.

Скучила за мужчинською рукою. І виглядає Стас товарно. Можна в світ виходити, конкуренток дрочити. Ото зрадіє цапок наш прокурорський. А тепер давай міркувати. Якщо я не віддам тобі сина просто зараз, ти підеш до прокуратури і поновиш проти мене кримінальну справу, звинувативши в отруєнні дітей і дорослих… Бо нарешті є докази.

Чого не п’єш? Вип’ємо за здоров’я наших синів.

Випили.

— Закусюй. Релаксуйся. Може, мені, як у Японії роблять, написати гімн імперії «Крутая»…

Як гадаєш? На мотив «Боже, храни королеву».

Співатимете кожного ранку перед початком служби. Надихає.

— Твоя відповідь? — Кулик заїла оливкою.

— На що?

— Ти озвучила мої наміри, що їх продав сволота Стас. Тепер знаєш, що доказ проти тебе — в моїх руках. Віддай сина.